Волонтер Річард з Китаю малює український герб та соняхи на стіні зруйнованого будинку у Харкові. Малює на прохання хлопчика, який бачив Річарда за роботою біля іншої будівлі теж тут, на Північній Салтівці.
Річард
Він сказав: «Усі ці будинки після закінчення війни будуть зруйновані, стіни не збережуться, а саме цей малюнок назавжди залишиться в моєму серці та пам’яті». Так сказав той хлопець.
Художник усвідомлює, що його твори – це тимчасовий вид мистецтва. Сенс у тому, щоб серед цього хаосу подарувати людині надію.
Річард
Тут намальований український солдат, який несе людям світле майбутнє. Тут дуже багато зруйнованих будівель, а люди, коли побачать картину, стануть трошки щасливішими.
Малює на стінах зруйнованих будівель Річард вже чотири роки – працював в Африці, Таїланді.
Першу свою картину в Україні намалював у покинутій квартирі понівеченої обстрілами харківської 16-поверхівки. Каже, дуже гостро уявив себе на місці власників житла, коли потрапив у приміщення.
Річард
Двері були відчинені, я зайшов, побачив все це та уявив: Якби це була моя спальня, я б тут жив, дивився телевізор… А тепер мій дім зруйновано.
Сюжети Річард знаходить в інтернеті та обов’язково отримує в автора дозвіл на перенесення твору на стіну. У Харкові чоловік вже півтора місяця. Розповідає, як перший раз почув звуки вибухів.
Річард
Спочатку я не зрозумів, що це – не було тривоги. Я почув вибухи та написав друзям. Вони кажуть – у квартирі тремтять вікна? Якщо не тремтять – значить вибухи далеко від тебе. Вікна не тремтіли.
Картини – не єдине, чим іноземець намагається допомогти українцям. Чоловік також працює на волонтерській кухні.
Річард
Ну, з картоплею в мене не дуже виходить. Я чищу цибулю, часник. Якоїсь норми овочів в мене немає – мені приносять коробку, ставлять і ось все це я маю почистити.
На харківській кухні, яка бере участь у міжнародному проекті World Central Kitchen, працює ще декілька іноземців. Тож у Річарда тут з’явилися друзі.
Даріо (Канада)
Так, ми товаришуємо, робимо барбекю після роботи. У нас є робоча група, там є ще один іноземець, і ми ходимо гуляти разом. Ми бували на «клумбі», нам подобається у Нікольському. Місце для барбекю також обираємо разом.
Кухня працює з перших днів війни, за цей час тут працювали близько 20 волонтерів з різних країн – усі залишають згадку про себе у вигляді прапорця на мапі.
Олена Василенко, керівниця волонтерської організації «Кухня Фрунзе»
Это люди из разных стран. Каждый пишет свое имя – и ставит флажок, где на карте находится его город. Это Америка, Канада, Европа… Річард один у нас из Китая. Люди по зову сердца приезжают, кто на неделю или месяц, кто-то на длительное время.
Всіх іноземців, які приїжджають до України, об’єднує бажання допомагати. Один з волонтерів навіть не зупинився на кухні та пішов добровольцем до «Іноземного легіону», розповідає Олена Василенко.
Олена Василенко, керівниця волонтерської організації «Кухня Фрунзе»
Очень приятно, что приезжают люди со всех стран, которыми что-то движет, они все хотят помочь. Кто-то чистит картошку, кто-то рисует картины. Все разные, они приехали нам помочь, за это им огромное спасибо от всех нас, от украинцев, харьковчан.
На волонтерській кухні готують їжу для переселенців, пенсіонерів, багатодітних родин.
Олена Василенко, керівниця волонтерської організації «Кухня Фрунзе»
Есть люди, которые не могут готовить: остались еще дома такие на Северной Салтовке, разбомбленные: там нет ни света, ни води – и люди живут, кто в подвале, кто рядом в палатке. Боятся бросить свою квартиру и мы их кормим. И есть маломобильные, которые тоже нуждаются в горячих обедах.
Меню намагаються урізноманітнити та підходять до справи творчо.
Олена Василенко, керівниця волонтерської організації «Кухня Фрунзе»
У нас сегодня борщ, окрошка. Картошка-пюре, по-креольски, гречка. Тефтели, котлеты, голубцы, зразы – и обязательно сладкое. И наши повара стараются что-то нарисовать, цветочки всякие. Хотим нашей радостью поделиться с людьми, которые сидят в подвалах, есть и такие. Чтоб они получили частичку нашего тепла, для настроения.
Думали, що навесні вже доведеться згортати діяльність кухні, розповідає Олена Василенко. Але потреба в гарячих обідах не зникла, тож – працюватимуть далі.