Харків проводжає в останню путь волонтерів, які загинули під час евакуації цивільних з прифронтової Харківщини, з Куп’янська. Попрощатися із Сергієм Шалигіним та Вадимом Забарою прийшли рідні, колеги з громадської організації «П’ятихатки БАМ» та місцеві жителі. Вшанували пам’ять загиблих ходою під прапорами.
Трагедія сталася 19 вересня, близько 13:00. Волонтери евакуювали людей з Ківшарівки, з лівого берега Осколу. На переправі через річку в одну з машин влучила російська ракета. Загинули восьмеро людей: двоє волонтерів, двоє чоловіків, яких взялись підвезти дорогою, та четверо жителів Куп’янського району, яких евакуювали із зони обстрілів.
Костянтин Тарасов, заст. нач. Куп’янського РВП
Тіла загиблих діставали з потрощеного автомобіля. Прибули працівники поліції, ДСНС, прокуратура, був проведений огляд місця події. Встановлено вид озброєння, ракета Грім-1. Тіла направлені до моргу.
Евакуація була запланованою, маршрут звичний. Коли волонтери, як зазвичай, не вийшли на зворотному шляху до Харкова на зв’язок, стало зрозуміло – поїздка пішла не за планом.
Тимур Казанський, волонтер ГО «П’ятихатки БАМ»
Почали десь за дві години, як це трапилось, саме бити на сполох, шукати. Почитали новини, на зв’язок не виходять. Взагалі там така зона, що зв’язок то є, то немає. Тобто протягом години є можливість зв’язатися, якщо все нормально.
Товариш загиблого волонтера Шалигіна згадує, що Сергій завжди був поміж перших на будь-які маршрути.
Тимур Казанський, волонтер ГО «П’ятихатки БАМ»
Це була людина, яка… Знаєте, йде деокупація – а він там перший волонтер. Ще не вщухли вибухи, а він вже щось в машину запихує, будь-що – консерви, генератори і їхав. Руська Лозова, Токарівка, під Бахмутом працювали і Сергій більше всіх рейсів зробив як перший водій.
Син Вадима Забари розповідає: батько – військовий, ненадовго повернувся у Харків на реабілітацію. Але всидіти на місці не зміг, почав шукати собі справу.
Рустем Юмінов, син Вадима Забари
И на месяц он приехал сюда и, видимо, ему стало скучно и он начал звонить по знакомым волонтерам, спрашивать, где нужна помощь.
В телефоні у Рустема багато світлин з батьком. Ось Вадим вчить сина грати на гітарі, а ось син вже виріс, а батько вдягнув камуфляж.
Рустем Юмінов, син Вадима Забари
Я держу его первую гитару, на ней я сбивал пальцы в кровь, он их перематывал. Это стою я, папа, братик Тимур. Это он приехал к нам хвастаться всем, что ему дали.
Рустем згадує, що того дня йому чомусь було неспокійно. Ввечері збирався зустрітися з батьком, якого не бачив кілька днів.
Рустем Юмінов, син Вадима Забари
К сожалению, к большому сожалению, я его дней пять не видел. Родители исправляли последствия нашествия рашистов на нашей даче в Липцах. Я был занят по своей работе, они по своей работе. И именно в этот день я хотел с ним увидеться, а теперь не увижусь.
На рахунку Сергія Шалигіна, кажуть його друзі, без перебільшення, сотні врятованих життів. Для Вадима Забари цей рейс був першим. Обох чоловіків об’єднувало невміння стояти осторонь та бажання якомога швидше прийти людям на допомогу.