Нацгвардієць Віталій дістав важкого поранення, проте хоче повернутися у стрій та знову стати на захист Батьківщини. Боєць НГУ на позивний Клім розповів про свій бойовий шлях, втрату кінцівки у Соледарі та вихід з полону. Побратими вважали його загиблим, окупанти двічі думали, що вбили його.
Повномасштабне вторгнення
– 24 лютого зранку прокинувся від вибухів. Одразу ввімкнув телевізор, новини й побачив, що почалася війна. Не довго думаючи, поснідав, зібрав необхідні речі та вже о 15 годині був у військкоматі. У військкоматі спочатку потрапив до частини 3005, Нацгвардія. Видали форму, добу ми пробули у частині, зброю отримали, вишикували та вийшов комбат і повідомив, що очікується прорив танків на окружній дорозі, але танки до нас не дійшли, перед Північною Салтівкою їх спалили. На Залютине ми стояли на окружній, блок-пост був. Задачі на посту були: перевірка документів, фільтраційні заходи, виявлення ДРГ.
Як долучився до бригади «Спартан»
– Наприкінці квітня прийшов командир батальйону, вишикував стрій і повідомив, що набирають добровольців на Донбас, на Луганськ. Зголосився я і ще троє хлопців, і вчотирьох поїхали спочатку на В***ве, там були стрільби та підготовка, видали нову зброю, каски, бронежилети, і поїхали на Бахмут. Там на той час ще не було активних бойових дій.
Золоте
– Отримали наказ, на третю добу, висуватися вночі на Золоте. Бої були кожного дня, стрілкові, в основному, вони виходили у 200 метрах від нас у посадці. Починалось усе з мінометного обстрілу і потім підходила піхота і ми відбивались. Відбивались усі 10 днів, не віддали позиції, потім в нас ротація була, 24 бригада ЗСУ зайшла нас змінити.
Комишуваха
– Десь 17 травня 2022 року ми опинились у Комишувасі. Там зайняли позиції в густій посадці та почали окопуватись. Там вже брало участь усе: і авіація і гелікоптери. На 4 день перебування в Комишувасі тільки почали будувати повноцінні окопи та пішла ДРГ. У нас був виставлений «секрет». Боєць помітив, що посадкою ДРГ переміщується, нам вдалося їх знищити. Вони не могли вибити нас з позицій, то викликали важку броньовану техніку, через це довелось відійти. Повідомили по радіостанції й командир роти дав добро, щоб відійшли до «зеленки», а потім нас вивезли на Слов’янськ готувати позиції, ми провели там близько місяця, після чого була ротація і потрапили до Харкова.
Слобожанський наступ
– В Харкові отримали наказ штурмувати Уди. Туди ми зайшли у складі бронегрупи, посилена група була, на БТР заїхали, але дуже прикро, росіян там вже не було, повтікали вони через кордон у двох кілометрах, а з такою силою ми б «розмазали» їх там. Дві доби пробули в Куп’янську-Вузловому, після чого виїхали на техніці в ліс і отримали наказ окопуватись. Ми пішли у розвідку, виявляти «орків», що залишилися, і побачили КамАЗ між посадкою та лісом, і дійсно, повністю забитий ящиками з БК, були розкидані навкруги речі, бронежилети. Ми повідомили стосовно КамАЗу і наступного дня наші його забрали. І прийшов наказ вирушати на Соледар.
Соледар
– Прибувши до Соледару ми майже одразу зайняли позицію на залізничному переїзді, неподалік вокзалу. І через два дні надійшов наказ нашому командиру взводу виділити чотирьох людей і відправити на укріплення позиції «3.2.2.», яка знаходилась у триповерховій бетонній будівлі. Мене прийняли та відправили на третій поверх, на ту позицію, яка була вже намічена, і майже одразу, десь через пів години почався штурм. Спочатку був обстріл з РПГ, один хлопець загинув одразу, і потім виходить так, що я залишився один, тому що, хлопці, які були на другому поверсі, думали, що ми усі «200», бо бачили вбитого Сергія, думали, що і я також, тож зв’язалися по рації та попросили дозвіл на відхід. А я залишився на третьому поверсі заблокований, там два під’їзди було, і правильно вибрав позицію, що мене і врятувало. І почав відстрілюватися, вирішив, що здаватися я не хочу.
– Пам’ятаю, знімаю «розгрузку» і прилетів постріл з РПГ. Пробило каску, після чого я втратив свідомість, отямився і відчув, що кров тече, а якщо кров тече, то значить живий, отже повоюю ще. Один відважився зайти до мене в кімнату із ліхтариком, і по променю світла я міг визначити, де він знаходиться, в який бік пішов. Я вискочив і «задвохсотив» його, в трьох метрах від мене він був. Якось бездумно вони штурмують з ліхтарями вночі. Погрози посипались: «ми тебе усе одно викуримо звідти», «здавайся, або здохнеш». І почали закидувати увесь «мотлох» до кімнати, усі меблі, що на поверсі були та два колеса полетіло, облили бензином і підпалили. Довелося вибирати, або згоріти живцем, або стрибати. Я стрибнув, але зламав ногу, впавши на шифер.
– Стрибнувши з навісу забив ногу, трохи відлежався і проповз метрів 300, дістався якогось яру, доволі великий, з людський зріст, і по яру доповз до бетонного містка, і ще метрів 10 проповз, і нарвався на «секрет». Вискочив орк, взяв на мушку, ну я хоч і без зброї, але здаватися не хотів, вирішив, що нехай краще застрілять, і підвівся. Він хоч і кричав, щоб я не рухався, «руки на землю», але коли я підвівся, то біля голови випустив чергу з автомата, і я інстинктивно впав і вже не рухався — сил не було.
Полон
– Через якийсь невеликий проміжок часу наділи мішок на голову і зв’язали руки дротом та потягнули в ангар. І один з них, щось говірким виявився, на діалог зі мною потягнуло його, питає: «А ви, що не хочете радянський союз повернути?», кажу: «ні», ну і понеслося там.
– В ангарі з ними разом я пробув до сутінків, потім зробили якісь саморобні ноші та понесли мене. Донесли до якогось хутора і вирішили задушити, накинули мотузку на шию, спиною до нього я лежав, і почали душити, а я знесилений був, одразу вирубився і вони подумали, що «задвохсотили», а насправді я відійшов. Опритомнів, одна нога вже «скляна» була. Заповз в будинок, там розбитий був, знайшов ганчірку якусь, замотався і добу провів там і вже ближче до вечора наступного дня я прокинувся і побачив через вікно криницю неподалік, метрах в 30 від мене і на ній відро стоїть. На колінах підповз, зубами підчепив відро, скинув, в ньому було трохи води з кіркою льоду і я встиг кілька ковтків зробити. І коли повз назад в будинок, почув: «Стояти!» Повертаюсь, а вже знову на мушці тримають, вже інші «вагнери» через це селище проходили. Підбігли: «Хто такий?» Затягли до підвалу, де я провів дві доби, а вже з цього підвалу мене доставили в лазарет, це там, де теж знаходились полонені, але поранені. Вже там пішла гангрена і відправили в шпиталь до Луганська, де відрізали ногу (щиколотку) та доставили назад в лазарет. 18 днів я там пробув, до обміну. 31 січня відбувся обмін, СБУ разом з Нацгвардією зустріли та на швидкій відвезли в шпиталь до Дніпра, а потім в Київ.
Мотивація
– Перемогти головне, не можна, щоб орки правили нами, цього дозволити не можна. Чим під ними жити, то краще здохнути. Планую в майбутньому продовжити службу. Мотивує – ділитися досвідом, хочу вивчитись на інструктора і допомагати хлопцям виживати.
Джерело: Східне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України.