Наприкінці лютого 2022 року військово-політичне командування російських окупаційних сил жорстоко прорахувалося. Ставка загарбників на тактику глибоких проривів не зіграла. Жорстока реальність відчайдушності, рішучості та професіоналізму українських оборонців змусила загарбників корегувати їхні плани. Один з ключових епізодів того протистояння стався у 27-го лютого, тоді обпалена війною спеціалізована школа №134 стала смертельною пасткою для декількох десятків псковських спецпризначенців. “Фокс” — один з гвардійців, які брали участь у ліквідації загрози подальшого просування противника в місто та захоплення важливих промислових об’єктів.
Ранок неділі 27-го лютого 2022 року. Соціальні мережі вибухають постами, відео та фото про пересування російських військовослужбовців та техніки, які малими групами почали просочуватися обхідними шляхами та прориватися до центру Харкова. Сили оборони вступали з ними у бої та чинили відчайдушний опір. Потік тривожної інформації зростав та замість створення хаосу, зіграв з ворогом злий жарт. Харків’яни не рідко вводили в оману росіян та спрямовували їх під вогонь бійців НГУ, ЗСУ та тероборони. Російські “Тигри” вже горіли у різних районах міста. Проте одна з бойових груп виявилась максимально близькою до виконання поставленого завдання, вона втратила всю техніку, але дісталася порожньої того дня Харківської школи № 134.
“Ми отримали наказ на штурм. За попередньою інформацією в районі [станції] метро “Київська” була одна із груп тих же сумнозвісних псковських спецпризначенців. Біля Київського Росту [мережа супермаркетів] вже була одна з ліній оборони Харкова, її тримала тероборона. Наскільки я знаю, “Фрайкор” були одними з перших, хто вів бій з ними [російськими спецпризначенцями]. Там ще були працювали колеги зі спецпідрозділу “Корд”. — розповідає гвардієць Fox. Він додає: що росіяни даремно розраховували на ефект раптовості. — Ми мали великокаліберні кулемети, гранатомети, під вогневим прикриттям заходили до школи. Товариші з “Корду” вже мали спроби штурму, “швидкої зачистки”, зібрали інформацію про противника, взяли полоненого, який згодом розповів, хто він насправді, без “легенди”.
Противник був підготовлений до бойових дій у місті, проте не врахував особливостей конструкцій будівлі, яку захопив.
“Коли ми зайшли в школу, вона вже палала до другого поверху — всі коридори були дерев’яні, будівля була стара. Час грав проти нашого противника. Це була одна група тієї ж другої бригади, псковські спецпризначенці, було їх до тридцяти осіб. І на той час вони вже всі забарикадувалися на горищі. Ми пішли зачищати кожне приміщення, кожен поверх цієї школи. Вже як ми доходили до останнього поверху, вони, маючи армійську кмітливість, той проліт хідника перекрили дерев’яними дверима, які нам заважали рухатися правильно по сходах, і викликало у нас певну проблему. І вони почули, коли ми вже підіймалися та почали нас закидати гранатами. Ми відійшли та зі співробітниками “Корду” вирішили зробити тактичну паузу, бо вихід на горище був один. — ділиться Fox. На гуманні заклики скласти зброю та здатися в полон, окупанти відповідали вогнем. — Будівля палала, ми перекрили кожен поверх, вікна, всі виходи та шляхи. І вже час був проти них, ми тільки чекали. Це теж було ризиковано: могло підійти підкріплення. Вони мали деякий запас боєприпасів. Достеменно не відомо, чи не був він тут із самого початку, бо у “Тиграх” вони не могли стільки привезти — потім та все вибухало до ранку. Вони встигли пошкодити й нашу техніку, перебуваючи у школі, серед наших були поранені ними”.
Надії російських спецпризначенців на велику кількість боєприпасів та швидке підкріплення теж не виправдалися. Це мало б сенс тільки у разі успіху всіх груп, які заходили.
“Я знаю, що, як завжди, пропаганда російської федерації намагається зробити з цих хлопців героїв, але це не так. Єдине, що вони зробили, це без честі загинули — згоріли живцем. Врятувався лише полонений. Коли вогонь дійшов до горища, вони почали самі вистрибувати у протигазах з будівлі, — пригадує Fox. За його спостереженнями ворог діяв емоційно, боявся свого командування більше, ніж вогню, діяв навчено, проте шаблонно, не шкодував ресурсів — людських та матеріальних. — За розвідданими, які ми отримали Харків на той момент повинні були штурмувати друга окрема гвардійська бригада спеціального призначення, яка дислокується у Пскові, також 25-та окрема гвардійська мотопіхотна бригада, декілька підрозділів росгвардії. Знаєте. Я дуже хочу подякувати всім, хто тоді боронив Харків: це і 92-га бригада, і “Корд”, територіальна оборона. Хочу подякувати нашій артилерії [НГУ та ЗСУ]. Бо якраз вона змогла зупинити основну масу сил, які повинні були зайти сюди!”
У лютому та березні Fox майже не відчував втоми, він сам дивувався зарядженості на Перемогу, яка панувала у підрозділі й наразі веде його побратимів. Вважає той бій для себе переломним, хоча пізніше побував і в куди більш жорстких ситуаціях: просто страшно уявити, де була б зараз лінія фронту, якби плани росіян щодо Харкова були реалізовані.