Площадь Независимости, Киев, ночь 30 ноября 2013. Тогда на Майдане оставалось меньше тысячи человек, и все студенты. Среди них был и харьковчанин Кирилл Белоусов, вспоминает как под утро “Беркут” пошел в атаку. Дубинки, шумовые гранаты, слезоточивый газ, рассказывает: люди прятались от силовиков кто куда. Сам Кирилл говорит – ему повезло выжить.
Кирилл Белоусов, активист:
Да там насправді було дуже пекельно, Беркут нас атакував, там були спочатку газові атаки, потім розривали світло-шумові гранати і врешті в нас стріляли. Там було дуже небезпечно, і якщо б не підтримка львів’ян ми там просто не втримали б Майдан.
3 самых трагических дня, с 18 по 20 февраля 2014, эти ребята уже не смогут забыть никогда. Улица Грушевского, Евгений Бондаренко вспоминает, как вместе с товарищами развернули еще один медицинский пункт помощи – тогда вся улица была в дыму, отовсюду слышались выстрелы, и очень много раненых.
Евгений Бондаренко, активист:
Ми тоді працювали як розвідка. Нас розкидали по всій території, та дивились що ж могло статися. Як пам’ятаю я тоді прийшов о 9 ранку і повернувся о 6. Перше, на Грушевського був розвернутий наш медичний пункт, який знаходився за стелою футбольного клубу, біля нас літали гумові кулі. Я ще тоді жартував поїхав з міні аптечкою, повернувся з операційною додому.
В это время Михаил Лебедь находился на Институтской. Вместе с другими активистами парень шел вдоль улицы. шел, словно на автопилоте, не до конца понимая, что происходит. Искать хоть какое-то укрытие он стал только тогда, когда совсем рядом свистнула пуля. Хотя бы какое-то подобие безопасности дал небольшой билборд.
Михаил Лебедь, активист:
У людей були щити і палиці. Усвідомив я, що треба бути трохи обережнішим тільки тоді, коли я був в метрах 15-20 від останньої барикади, за якою вже власне стояли стрільці з Беркуту. І біля лівого вуха щось так швидко пролетіло. Тоді дуже швидко включився мозок на тему де найближче укриття. Був невеличкий білбордік, він насправді був сірою зоною, тому що кулі потрапляли і шли наскрізь. Тобто всі хто там був, вони в основному сиділи ближче до її основи, вона була бетонна.
Все эти ребята находились тогда в разных местах, каждый делал что-то свое: кто-то помогал раненым, разбирал брусчатку или стоял против “Беркута”, кто-то просто находился в шоковом состоянии, но спустя год ни один из участников о прошлых событиях в Киеве не жалеют. Ведь перемены в Украине, утверждают активисты, начались именно тогда, с Майдана.
Евгений Бондаренко, активист:
Майдан насправді дуже багато чого змінив, люди просто не помічають, не помічають чому – бо почалось АТО, якби не почалось АТО, то люди, які сформували лідера громадського на Майдані, то зараз би поміняли владу ще більше і воно пішло б і до місцевої влади, і воно так і готувалось.
Михаил Лебедь, активист:
Погляди на те, що відбуваюється в мене коригуються, але я б не сказав, що є сильні зміни, чи розчарування, що люди вийшли проти поліцейської жорстокості, а потім вже, ну тобто список питань звісно був більший.
Кирилл Белоусов, активист:
Багато людей, навіть на сході, вони зрозуміли, що вони українці. Мова наша, культура, цінності – це все українське, і все це треба захищати.
Сейчас активисты киевского Евромайдана по-прежнему на передовом крае реформирования страны – они помогают бойцам и переселенцам из зоны АТО, собирают гуманитарную помощь и все так же верят – Украина победит.