У рідне село родина Віталія Лебедина повернулася рік тому – у вересні, щойно підрозділи ЗСУ звільнили Руські Тишки. Інакше, як шоком, побачене назвати не може, згадує чоловік. Адже ані дім, ані господарчі прибудови не пережили російського вторгнення. Лише воронок від влучань ворожих снарядів на подвір’ї Лебедин нарахував тоді понад два десятки. Росіяни зруйнували геть усе, що кілька поколінь родини наживало власною важкою працею.
Віталій Лебедин, житель с. Руські Тишки
Полный ремонт был, потолки натяжные, фсбшники приходили в апреле месяце, проверяли отож.. сына раздевали, искали наколки… ну и зашли… говорят, неужели так люди умеют жить. Да, умеем. Ну и сделали, помогли, освободили нас, освободили от всего.
Разом із будинком росіяни звільнили родину і від поголів’я домашньої худоби – до війни вони вирощували корів і свиней. Щоправда, говорить пан Віталій, корів ще якось дивом встигли віддати перекупникам, хоча й за безцінь. А от свинок російським снарядом просто порвало на шмаття.
Віталій Лебедин, житель с. Руські Тишки
Прибегает сосед, говорит, там у тебя сарайчика, где свиньи были – нет. Ну пришел, а с 4 свиней штук 9 получилось. Тут на огороде, где собачка сейчас, приход был хороший такой, метра 3 яма, так я туда похоронил.
Загалом усе, що було доглянутим подвір’ям та охайною хатою, перетворилося на руїну із купами обгорілого мотлоху. Аби його просто вивезти геть, каже Віталій Лебедин, знадобилося 13 рейсів великої вантажівки. Та й то не все: розбита цегла й досі залишається на подвір’ї. Вистачить ще на кілька вантажівок, впевнений господар. А ще, він абсолютно впевнений у тому, що хату відбудує. І вона буде кращою, ніж була.
Віталій Лебедин, житель с. Руські Тишки
Это мое. Мне родители оставили. Он с 74 года стоял. Полностью. Вы зайдите, посмотрите в дом, что мы уже сделали. Мы полы перелили. Тут же полы были деревянные, мы залили полы. Перегородки поставили. Дом же горел, проблема какая, известковій кирпич и паутиной весь покрытый, пришлось снимать ряды, сейчас хочу армпояс пролить и буду крышу ставить.
Нині справа просувається швидше, каже пан Віталій. Адже раніше усе доводилося робити вручну, інструменти можна було вмикати тільки за умови роботи не дуже потужного та витривалого генератора. Зараз у розетках вже з’явився струм.
Віталій Лебедин, житель с. Руські Тишки
Представьте, тут сколько всего! Болгарка, мне пришлось двери выпиливать или я установку ту включаю, он слабенький, большую не тянет, а сейчас – все! Сейчас паркеточку купили, наверх залезли, переносочку кинули – вжжжух, уже пойдет! Так что все чудно, жизнь налаживается.
Щоправда, зараз до електромережі підключили поки лише зо дві сотні абонентів. Бригади вулицями села просуваються дуже повільно: лінії тут було зруйновано майже вщент.
Микола Сидоренко, майстер Липецького РЕМ
Складність полягає в тому, що дуже велика мінна небезпека, дуже все заросло, потребує часу для відчищення траси ЛЕП. Бувають небезпечні ситуації. Ті ж самі міни-пелюстки, нерозірвані снаряди теж буває, буває всяке.
Працювати енергетики починають лише після того, як ділянку обстежать сапери та познімають усі вибухові пастки, що позалишали росіяни, а також знешкодять нерозірвані боєприпаси. Роботи вистачає й самим енергетикам: вони кажуть, тут реконструювати просто нема чого, рівень руйнування ліній сягає 80, а то й 100 відсотків. Тож усе, фактично, будують заново з нуля.
Микола Сидоренко, майстер Липецького РЕМ
На даний момент ми поміняли 1,5 км проводу. На наступний місяць теж такі плани. Поміняли 60 опор, такі плани й на наступний місяць. Кожен день підключаємо 5-10 споживачів.
Одночасно із тим, як світло повертається на вулиці села, сюди повертаються і люди. Спочатку ті, чий будинок хоча б не був зруйнований повністю. Адже цілих будинків тут, у Руських Тишках, якими проходила лінія зіткнення, майже не залишилося. Подекуди цілі вулиці в результаті запеклих боїв перетворилися на руїну. Та тепер ця руїна поступово оживає, десь на подвір’ї вже лежить купа новенької цегли, десь вже привезли шифер, а звідкись лунає стукіт молотка та дзижчання бензопили.