«Як і усі українці я мрію про Мир та Перемогу, – каже кінолог, – і для її здійснення я готовий боротися до кінця».
«Повномасштабне вторгнення я зустрів на Чернігівщині, будучи ще строковиком. Наш підрозділ один із перших був обстріляний ворогом, адже ми знаходилися безпосередньо біля кордону. Пам’ятаю нас підняли по команді «До бою!», але ми тоді навіть не усвідомлювали, що почалося те, чого так всі боялися… Я побіг на свою позицію і побачив залпи ракет. Потім почув вибухи – це обстрілювали сусідній пункт пропуску. А далі просто почали заїжджати колони ворожої техніки», – згадує прикордонник Павло.
Підрозділ Павла змушений був відійти і, за словами хлопця, у цьому їм дуже допомогли місцеві мешканці, які надавали цивільний одяг та власний транспорт, адже ворог просувався надто стрімко і захоплював населені пункти. Не маючи змоги вийти з оточення, прикордонники понад місяць боронили свої позиції і робили усе можливе, аби захистити мирне населення.
«Коли ми вийшли, мене, як строковика, перевели на західний кордон і там я прийняв рішення підписати контракт, оскільки зрозумів, що не можу залишитись осторонь того, що відбувалося. Тож згодом я добровольцем вирушив боронити східні рубежі на Донеччину, де на той час велися жорсткі бої. І там мені довелося зазирнути смерті в очі, досі не знаю, як я залишився живим. Одного разу ворожі танки атакували наші позиції – цей бій для декого з побратимів був останнім…», – розповів Павло.
Попри чималий бойовий досвід, 23-річний юнак опановує ще одну справу, якою мріяв займатися – кінологію. Зараз він навчається разом зі своєю чотирилапою напарницею Квейс розшуковій справі, аби в парі охороняти державний кордон