У Харківській операційній зоні противник продовжує вести оборонні дії з метою утримання своїх позицій у районі державного кордону України на північ та північний схід від Харкова. З метою надання вогневої підтримки своїм частинам та підрозділам, які ведуть бойові дії на ділянці Козача Лопань – Лук’янці, а також у районі Тернова – Рубіжне – Стариця, командуванням противника на території Білгородської області зосереджено угруповання артилерії та армійської авіації (АА), пише військовий оглядач Костянтин Машовець.
Противник поєднує завзяті оборонні дії з нанесенням масованого вогневого впливу (артилерійського вогню та ударів АА) та короткими контр-атаками по бойових порядках наступаючих українських військ.
Протягом крайньої доби командування військ противника намагалося не допустити просування передових підрозділів Сил оборони України на трьох ділянках: у районі Нескучного, Тернова – Рубіжне, а також зосереджувало свої зусилля у напрямку Прудянка та Малі Проходи. У тому числі, шляхом здійснення контр-атак та масованого вогневого впливу на найближчий тактичний тил українських військ.
Слід зазначити, що командування військ противника цілком усвідомлює значення результату ведення своїх оборонних боїв у цьому напрямі. По суті, утримання цих позицій дозволяє супротивнику гарантовано перешкодити Силам оборони України у здійсненні маневру силами та засобами з цього напряму навіть на сусідні ділянки.
Зовсім невипадково протягом останнього тижня противник активно перекидав сюди резерви та посилення. Наприклад, БТГр зі складу 200-ї окремої мотострілецької бригади 14-го армійського корпусу Північного флоту, кілька підрозділів так званого “мобілізаційного резерву” 1-го та 2-го АК “ЛДНР”. Також було зафіксовано перекидання БТГр 21-ї окремої мотострілецької бригади зі складу 2-ї окремої армії Центрального військового округу (всього до 64 одиниць техніки, включаючи до 11 танків, 32 одиниць ББМ).
Більше того, безсумнівно, сковування сил і засобів Сил оборони України на цій ділянці досить серйозно впливає на їхнє просування у значно важливішому, з оперативно-тактичного погляду, напрямку. Мається на увазі Вовчанськ та Великий Бурлук.
Треба чесно визнати, що поки що над лівим флангом нашого Харківського угруповання “висять” кілька свіжих БТГр противника в районі Козачої Лопані та Стариці, подальший розвиток наступу на Вовчанськ та Великий Бурлук, скажімо так, виглядає дещо авантюристично.
Так, Печенізьке водосховище наші передові підрозділи зуміли форсувати. Більш того, у його південному краю, у цьому відношенні, так само намітився, так би мовити, певний прогрес. І схоластично збоку це все виглядає справді дуже перспективно. Особливо, щодо подальшого просування на Вовчанськ і Великий Бурлук, тобто, до дуже чутливого комунікаційного “черевця” того стада, яке ми називаємо Ізюмським угрупуванням противника.
Але не треба обманювати себе. Цю перспективу бачимо не лише ми з вами, а й супротивник. Тому, власне, він усіма силами перешкоджатиме цьому просуванню. І не треба помилятися: можливостей до цього у нього цілком вистачає.
Ще наприкінці травня, через залізничну станцію Шебекіно (Білгородська область) командування військ противника в авральному порядку після того, як основна дирекція наступу ЗСУ на Харківському напрямку стала зрозумілою, почало перекидати всі наявні в нього в цьому районі “під рукою” резерви. У тому числі недоукомплектовані та “відновлювані” підрозділи 2-ї ОА ЦВО, а також частина сил та засобів зі складу ЗВО.
Все це прямо “з коліс” (тобто з розвантаження) вводилося у бій на Вовчанському напрямку. Наприклад, пам’ятна контр-атака на Тернову та Рубіжне здійснювалася БТГр зі складу саме 2-ї ОА ЦВО, а також частиною сил 200-й омсбр 14-го АК.
Крім того, образно кажучи, “зрозумівши, про що йдеться”, противник почав спішно посилювати свої підрозділи на напрямі Печеніги – Великий Бурлук, Старий Салтов – Приколотне, Старий Салтов – Великий Бурлук. У район Аркушино – Артемівка – Новий Бурлук було висунуто щонайменше 2 БТГр противника (щоправда, “недовідновлених”), у район Бережне – Томахівка – Кирилівка ще одна БТГр (теж, трохи “недороблена”). Більше того, в район Шевченкового почала підтягуватися ще одна БТГр (на цей раз, танкова) зі складу Ізюмського угруповання (це була ціла, до 30 танків у своєму складі мала), а для координації та управління військами у всьому цьому районі (південніше) Печенізького водосховища противником був розгорнутий пересувний пункт управління бригадного рівня (судячи з усього, 36-ї окремої мотострілецької бригади).
У чому полягає основний задум противника, на Вовчансько-Бурлуцькому напрямку, де досить явно і виразно позначилися для ЗСУ певні перспективи?
Швидше за все він складається з необхідності вирішення супротивником трьох основних завдань:
– так само, скувати сили та засоби Харківського угруповання Сил оборони України;
– не допустити його подальшого просування та виходу на “чутливі” глибокі тилові та флангові комунікації свого ударного угруповання, націленого на Слов’янськ – Краматорськ;
– створити передумови та сприятливі умови для відновлення ВЛАСНИХ активних, наступальних дій у цій операційній зоні;
Так, шановне паньство… Це саме так… Судячи з того, що вони підтягують у Білгородську область, у “їхнього” командування в бошках продовжують роїтися і витати якісь умоглядні задуми щодо того, а чи не спробувати нам оточити Харків, знову і знову…
Щодо першого завдання, то тут все зрозуміло. Протягом останнього тижня, противник активно “сковував”. Причому в окремі дні настільки вдало, що йому вдавалося навіть кількома короткими контратаками відбивати цілу низку населених пунктів на Харківському напрямку.
А ось з другим завданням у нього складалося не все так вдало. ЗСУ вдалося форсувати Сіверський Донець (Печенізьке водосховище) в районі Старого Салтова і просунутися в районі Печеніги. Більше того, за окремими повідомленнями виходило, що українські війська просунулися навіть до Хотимля та Зарічного, розширивши свій плацдарм на лівому березі Сіверського Донця.
Ця інформація, природно, ще потребує перевірки, але якщо це так, то ситуація для військ противника в районі Печенізького водосховища виглядає дуже негативно… Скажімо більше, якщо противник продовжить “сковувати” наші війська у Козачої Лопані та Гоптівки, він цілком може нарватися на пару чутливих затріщин, скажімо так, трохи на південний схід.
І цілком так може статися, що ЗСУ поставлять командування військ противника на цій ділянці перед суворим вибором – продовжувати утримувати прикордонну смугу української території, упиратися в районі Козачої Лопані та Гоптівки, або все ж таки відійти там за держкордон і спробувати “купувати” просування ЗСУ у східному та південно-східному напрямках від Харкова… Це буде вибір, як би між хріновим варіантом і ще більш хріновим… І якщо командування військ противника продовжить діяти в Харківській операційній зоні таким же чином, як воно діяло досі, то цей “суворий” вибір постане перед ним зі всією своєю рішучою неухильністю.
Достовірно не відомо, хто планує та організовує ведення бойових дій з боку ЗСУ у Харківській операційній зоні, але робить він це дуже грамотно. Навіть, можна сказати, творчо. Українські війська тут діють, образно кажучи, в режимі “світлофора”: то червоний, то зелений… Тобто, то вперед, то стояти, потім знову вперед, потім знову стояти. Причому, це “миготіння” (можна сказати чергування) відбувається на різних ділянках фронту у всій операційній зоні і в “майстерно-хаотичному” порядку. Що, своєю чергою, певною мірою, вводить командування військ противника у якийсь оперативний ступор. Воно просто, не розуміє, де наступного разу українські війська спробують наступати, а де зупиняться і закріпляться: праворуч від водосховища, ліворуч, внизу або на Лопань ударять… Або спробують взагалі знову на Шевченкове наступити…
Проте, зважаючи на все, командування військ противника вже цілком усвідомило, що і як може статися на цьому напрямку і намагається активно протидіяти цьому. Днями вони спробували дистанційно мінувати район Шестаково – Перемога – Байрак… А в смугу оборони військ противника на Вовчанському напрямку було перекинуто зведену тактичну групу в кількості до 100 осіб 2-ї окремої бригади спецназу (Череха) Західного військового округу, причому явно з завданням влаштувати на дорозі Харків – Старий Салтов (основні комунікації наших військ, що діють в районі Старого Салтова і на північ від нього), якийсь тарарам.
Резюмуємо.
На глибоко суб’єктивний погляд в оперативно-тактичному відношенні прагнення супротивника щось і якось там “сковувати” на північ і північний схід від Харкова в більш широкому, стратегічному сенсі не має жодного сенсу. Від слова “зовсім”.
Справа цілком може закінчитися взаємним “сковуванням”. І тоді питання Вовчанськ – Великий Бурлук – Куп’янськ стане для противника “дуже гостро”.
Так, сьогодні вони демонструють практично “повну впевненість у своїх силах”. Навіть закінчують відновлювати залізничний міст біля станції Куп’янськ-вузлової силами своєї 29-ї залізничної бригади. І нагнали на лінію Волохів Яр – Шевченкове – Артемівка такий неслабкий табунок резервів, перебуваючи в повній впевненості, що “застрахували” тили своїх Донбаських угруповань “практично повністю”.
Але подумати і порахувати “трохи вперед” вони явно чи не хочуть, чи не здатні. В якому саме напрямі, звісно, писати не будемо, нехай самі поворушать звивинами… Зауважимо лише одне: ініціатива дій та вибір їхнього подальшого способу реалізації тут (тобто під Харковом) явно за командуванням українських військ…