Пенсіонерка Ніна Дрига показує наслідки ворожих обстрілів на своєму подвір’ї. Її вулиця на самісінькому краю села, жоден з будинків тут не вцілів. Десь – зачепило не дуже сильно, а десь – хату розбило вщент. У пані Ніни і дах, і паркан, і вікна – геть посічено уламками. Втім, пенсіонерка вважає, що її родині ще пощастило – усе можна відбудувати, а от те, що одного разу через обстріл хата не спалахнула, взагалі вважає дивом. Жінка й досі пам’ятає початок війни так, неначе це сталося щойно – розпач, розгубленість, перші вибухи та перші руйнування.
Ніна Дрига, жителька с. Дубівка
В мене дві худобинки було, йшла саме корів доїти, перелякалася так, що я не знаю. До онука забігла, кричу, бігом вставай, що воно таке, я не пойму що. А він такий схопився і каже – бабунь, це війна… Всі ж тоді думали, що воно лише так ото, лякають, а воно виявилося, що не лякають, а отаке лихо прийшло.
Під нескінченними обстрілами родина Дриг протрималася кілька місяців, але на початку травня, коли вогонь окупантів став майже безперервним, довелося виїхати. Втім, до рідної хати пенсіонерка повернулася відразу, щойно ЗСУ звільнили Дубівку. Побитий будинок підлатали, воронки у дворі позасипали – цього літа навіть город змогла посадити, каже пенсіонерка. А от без електрики обходитися зараз найважче.
Ніна Дрига, жителька с. Дубівка
Літом так багато не навариш, бо воно пропадає. А так би в холодильник поставив. То на городі лазиш, а потом усе кидаєш та, біжиш щось зварить хоч на раз поїсти.
Генератори, які є тут ледь не у кожній жилій оселі, ситуацію майже не рятують. Їхньої потужності вистачає хіба що на те, щоб підзарядити телефони та води зі свердловин накачати, говорить сусід пані Ніни – Сергій.
Сергій, житель с. Дубівка
Холодильник не робить на генераторі, 2 кВт генератор, як він може робити. Якщо будеш запускати кожного дня, це ще на холодильник, то бензин буде уходить.
Багато хто з дубівчан не приховує: якщо в будинки дадуть електроенергію – відразу повернуться додому, бо зараз, коли світовий день аж занадто короткий, обходитися без неї особливо важко. Тож, появу на вулицях Дубівки бригад обленерго люди зустрічають із не аби яким оптимізмом, адже світла тут немає від початку березня 2022 року. Пошкодження ліній у самому селі фахівці називають середніми, а от високовольтна – була практично пошматована. На додачу на всій її протяжності добряче попрацювали російські мінери.
Євген Зубенко, майстер Дергачівського РЕМ
По високовольтній лінії дуже масово замінована лінія була, дуже багато вибухових пристроїв. По лініях низьковольтним 0,4 тут майже нічого не було, майже чисто було… ну, трошки попрацювали сапери, але не дуже велика кількість.
Втім, ризик у цій роботі залишається завжди. Одного разу, у квітні минулого року, Євген вже відчув на собі підступність ворожого боєприпасу – автівка, на якій бригада їхала відновлювати електропостачання після чергового обстрілу, натрапила на протитанкову міну. Це те, що залишилося від авта. Євген разом зі своїм братом-близнюком Григорієм – вони були у складі ремонтної бригади – вцілили просто дивом, хоча й отримали важкі поранення. Та обоє після тривалого лікування повернулися до роботи.
Євген Зубенко, майстер Дергачівського РЕМ
Чуємо вибухи, чуємо виходи, ну це для нас звично, працюємо, не зупиняємося.
До небезпеки, що стала вже звичною, нині додалися ще й несприятливі погодні умови. Втім основний обсяг робіт вже виконано, майже всі будинки села вже з електрикою.
Євген Зубенко, майстер Дергачівського РЕМ
По високовольтній лінії працював підрядник, замінили близько 60 опор та близько 20 км дротів. По лініях 0,4 кВт замінили близько 20 низьковольтних опор. також відремонтували вже майже 3 підстанції і лінії по них.
До війни у Дубівці постійно мешкало з півтисячі людей, зараз – 130. Багато хто з дубівчан хоча й не живе тут постійно – навідуються дуже часто: нагодувати домашніх тварин чи доглянути подвір’я.