Приводим текст письма:
“Потелефонував колега: „А ви читали, що про вас Добкін написав?” Ми просто вклякли на місці. Як? Невже нашу скромну працю помітили з Олімпу?
Неймовірно! Щоправда, не новий роман, бо в ньому аж 400 сторінок, а лише статтю.
Це й зрозуміло, там менше літер.
Ні, мати такого опонента, як Добкін, – мрія кожного автора. По-перше, колоритна постать, що має стійке реноме після відомого відеозапису з передвиборною промовою. По-друге, сама стаття – просто подарунок долі. Починаючи від „язика Шевченка і Франка” та „мислителя дум” і закінчуючи обрізаним віршем Чичибабіна. Спільнота на Facebook за годину розібрала опус харківського можновладця на атоми і обсміяла кожен. Ситуація ласа до нестями: супротивник відкрився, слабкі місця – от вони, на долоні, тут навіть публіцист середньої руки може влупити від щирого серця.
І ми вже навіть взялися за клавіатуру, коли раптом зупинилися. Бо запитали самі в себе: а навіщо?
Навіщо? Навіщо Добкін це написав?
Ви одразу заперечите – мовляв, писав не Добкін, Добкін навіть прочитати довге речення не може з першого разу, не те, щоб писати, хай би навіть із помилками.
І ми скажемо – гаразд, можливо, писав не Добкін, але Добкін замовляв, Добкін платив, Добкін витрачав на це час і зусилля. А ви уявляєте, скільки треба витратити мозкової енергії, щоб прочитати цю статтю – не кажучи вже про те, щоб її написати? Невже голові Харківської області більш немає чим займатися? Невже він не має інших забав, ніж читати Чичибабіна та викреслювати з нього „непідхожі” рядки?
Добрі люди з Інтернету нагадали нам усім відеохіт, де людина, схожа на Добкіна, терпляче слухає матюки свого „пахана”, схожого на Кернеса, і безнадійно бореться з текстом, який „по-дебільному написаний”. І ця людина бідкається, що „українська інтелігенція зникає”?
Ні, панове, щось тут не так. Як казав земляк-Станіславський: „Не вірю!”
І раптом – бах!
Точно!
Це вже було!
Пам’ятаєте іншого харківського голову – Кушнарьова, того самого, що його „випадково” застрелили на полюванні?
Здається, пан Добкін вирішив (чи за нього вирішили) приміряти образ покійного Євгена Петровича.
Хто забувся, нагадаємо, що Євген Кушнарьов був інтелектуальним лідером Партії регіонів і небезпідставно претендував на зміцнення свого лідерства аж до формального, коли раптом пролунало два постріли в спину.
З того часу так ніхто й не підняв інтелектуальний прапор, що випав із рук харків’янина. Аж поки за справу взявся Добкін, який уже опосів свою область і вирішив спробувати, як то кажуть, „в міровом масштабє”.
І тут ми підходимо до розуміння ситуації, що склалася у владі.
До якого ж ступеню внутрішнього роздраю й самодискредитації дійшла нинішня верхівка, якщо Добкін вирішив приєднатися до кастингу на роль майбутнього лідера? Якщо його не злякала навіть доля свого попередника?
Так, панове, справи у нашої влади і справді кепські.”