«Все, що можна було забрати – забрали»: граківці досі не можуть оговтатися від рашистського нашестя

У село Гракове Чугуївського району рашисти зайшли вже 26 лютого. Місцеві мешканці побачили на головній вулиці села нескінченні колони з військовою технікою та вантажівки, у кузовах яких сиділи військові.

Алла Карпова, мешканка села Гракове

Йшли БТРи, танки, гради, пушки тягли, машини оці – «Урали», повні і військових і снарядів. Вони заїхали у центр села і стали розташовуватися.

Окрім пустих квартир та будинків, мешканці яких встигли виїхати з села до появи окупантів, незвані гості розмістилися у приміщеннях сільської ради та місцевої школи. І майже відразу почали господарювати – тягли усе, що впало в очі, та ще й, каже пані Алла, вподобали її подвір’я задля розміщення вбивчої зброї.

Алла Карпова, мешканка села Гракове

Вони приїжджають, ставлять свої гради і «Солнцепьоки» там, оце де стовп отакий, і починають бити. А на городі вони розмістили як парк – «Урали»,  понаставили на городі. Там у нас як зарослі, вони автоматами пройшлись, побили – нема нікого, нічого і вони там поставили.

Та найгірше, згадують граківці, стало, коли у їхнє село зайшли загони, сформовані із «днрівців» та «лнрівців». Ті взагалі тягли все, що під руку попадалося, навіть мотузку, на якій у дворі сушили білизну, зняли.

Микола Карпов, житель села Гракове

Собака гавкає, дивлюсь: тягнуть квадроцикл дитячій на мотузці, у сусіда шведську стінку винесли. А в сестри Камазом холодильник погрузили. Вона саме в 2-етажці в підвалі сиділа.

Але найбільше подружжя Карпових вразили розумові здібності російських окупантів, коли ті приходили до них, щось шукаючи поїсти, та починали розмови «про життя».

Алла Карпова, жителька села Гракове

А чого ви сюди приїхали, хлопці? – Та так нас заставили! – Ну втік би, ти ж з Дагестану, ти ж з гір спустився для того, щоб прийти! – Ми прийшли вас захищати. – Від кого? Від кого ти мене будеш захищати? – Тут у вас нацисти, вони людей їдять. – Та ви ж хлопці, ну шо ви таке кажете, 21 століття, ну треба ж хоч трошки думати!

Будинки, які залишилися цілими після окупації, у Граковому можна на пальцях перелічити. Пані Алла із чоловіком теж намагаються зараз хоч якось підготувати розбитий дім до зими: поки що вдалося завдяки волонтерам полагодити лише розбитий дах.

Алла Карпова, жителька села Гракове

Ви не уявляєте, що тут було! Тут оце тільки цегла, а усе-усе було розбито, все оце упало туди, в другу кімнату, і це кімната розбита, і вікон немає, чим закладати? Благо, дуже дякую волонтерам з Івано-Франківщини, що вони нам привезли шифер, що ми могли його отримати безкоштовно.

Саме тут, на території Чкалівської громади Чугуївського району Харківщини, минулого літа точилися жорстокі бої, а після деокупації ця земля, за словами фахівців, додає найбільше роботи українським піротехнікам. 

Сергій Котенко, нач. Чкаловської сільської військової адміністрації Чугуївського району

Після бойових дій наша громада була найзабрудненіша вибухонебезпечними предметами в Харківській області, а село Гракове, на сьогоднішній день саме заміноване село України.

Зараз мешканці Гракового ходять рідним селом лише перевіреними, протоптаними стежками та асфальтом, кожен крок у бік, у траву, може виявитися останнім.

Анатолій Коровкін, староста Граківського старостинського округу

В окрестностях кругом очень сильно заминировано, просто ходить по полям, по посадкам нельзя. И вот здесь, в центре, футбольное поле все, внутри села разминирования не было. Чому не було? Я ж понимаю, война, работают только по инфраструктуре.

Від місцевої агрофірми після нашестя рашистів теж залишилися суцільні  руїни.

Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»

Вони у перший місяць забрали все. Через 15 діб (тут був свинокомплекс на 4000 голів). І ми через старосту вговорили, щоб вони нас впустили, щоб ми накормили або випустили свині. І коли прийшов мій агроном, щоб накормить, то уже нічого не було. Остатки свиней відкрили, вони вибігли, пішли, щоб не подохли в загородах. Хоча вже й подохло дуже багато. Ні  комп’ютерів, нічого не було. Все, що можна було забрати – забрали. 

Збитки, завдані війною, навіть підраховувати бояться і фермери. Кажуть лише: техніка розбита, спалена чи вивезена до росії окупантами. Зерносховища зруйновані, так само як і усі будівлі. Вціліли лише ті трактори, які окупанти роздали своїм посіпакам – їх вдалося повернути. Та ще новенькі сіялки, із поставкою яких, на щастя, забарилися виробники. Тепер усе це стане в пригоді восени, коли треба буде закладати у землю озиме насіння. Хоча спочатку цю землю треба розмінувати, над чим зараз і працює ось цей старенький, обвішаний залізом та дерев’яними балками, трактор Т-150, який Олександр Кривцун сконструював та виготовив разом із сином.

Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»

Катки ми самі взяли із… у нас  таке орудіє було, а закривали – отут танк підбитий був, з нього познімали щось, на території БМП були рашистські теж познімали, захистили трактор брьовнами, ну те шо получілось і отак ми його і зробили.

Хоча на місці водія – порожньо, трактор вправно виконує усі маневри. Керують ним на відстані, з допомогою ось такого дистанційного пульта. Робоче місце оператора – у ковші навантажувача, який стоїть посеред поля.

Павло Григоренко, оператор трактора

Разворачиваем антенну мобильную для лучшего сигнала. Наблюдаю, полостью идет управление газом, повороты, сцепление. Да и все, сложного ничего нет, обычная машинка на радиоуправлении, только трактор большой.

Саме тут, цими полями, проходила лінія зіткнення – тож мін тут вистачає.

Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»

Сім днів назад зайшли в поле проходити його нашим трактором і отут під посадкою, десь 100 метрів від дороги він підірвався. Коли викликали саперів, ЗСУ, молодці хлопці, вони найшли на тому місці ще 20 мін. Вони їх зняли і ми почали це поле катати.

Повернули до роботи трактор доволі швидко, просто переварили всю передню частину – її вага понад три тони – і яка, власне, і сконструйована таким чином, щоб взяти на себе вибухову хвилю. А за кілька днів з іншого боку поля знайшли ще зо два десятки протитанкових мін – саме біля посадок їх найбільше, каже Олександр Кривцун.

Олександр Кривцун, директор агрофірми «Гракове»

Коли ми їдемо коло посадки – це найнебезпечніші місця, там іде мінімальна швидкість, гусячим кроком, тому що на швидкості він може заскочити і на другий рядок мін, таке вже в нас було.

Так само як і усі граківці, фермери також чекають на допомогу від держави, адже самотужки відбудувати зруйноване вони не зможуть.

Похожие новости

Сапери показали момент підриву на міні машини механізованого розмінування

На Харківщині легковик підірвався на міні: двоє загиблих

Розмінування Харківщини пришвидшиться: планують збільшити кількість піротехнічних розрахунків

Ми використовуємо cookies! Читати більше