Проєкт «Дитина не сама»: харківська сім’я прихистила 17-річну дівчинку з інтернату

Автор Галина Шподарева

Понад 1 000 українців пройшли спеціальне навчання та готові прийняти у свою сім’ю дитину, яка з різних причин під час війни залишилась без піклування дорослих. Це родини, які пройшли усі етапи відбору в рамках програми «Дитина не сама» та успішно завершили підготовку. Загалом від старту проєкту у березні й до кінця червня про готовність надати прихисток дітям через Telegram-бот @dytyna_ne_sama_bot заявили понад 21 000 людей.

Карина стала четвертою дитиною в цій харківській родині. Мама Василиси, Варвари та маленького Олеся каже – давно з чоловіком хотіли взяти дитину з інтернату, але все склалося тільки після початку війни.

Світлана Алексієнко

Я изначально хотела взять взрослого ребенка, потому что я сама сирота. Я понимаю, что в основном люди берут детей маленьких, т.к. с ними легче. А взрослых бояться брать – подростковый возраст. В мне хотелось взрослого ребенка, т.к. такие дети тоже заслуживают помощи. Им, мне кажется, тяжело, когда ты понимаешь, что никому не нужен – это очень сложно.

Світлана з чоловіком зареєструвалися в міжнаціональній програмі «Дитина не сама» як сім’я, що готова прихистити дитину, яка під час війни залишилась без піклування дорослих. 17-річна Карина стала найстаршою в родині. Каже, прийняли її дуже добре.

Карина Винокурова

Волновалась, что как-то не так меня примут, что-то не так скажут. А все – о, привет, меня Варя, Василиса зовут, давай знакомиться. Я подружилась с Варей, Василисой, Олесем, все так получилось. В первый же день, как я приехала, мы начали общаться, они начали мне все показывать. Василиса сразу – о, ты будешь в моей комнате спать, а я пока в другой буду комнате. Это Стич из мультика, это Варина игрушка. Она сказала – я тебе его дам, чтоб ты привыкла, чтоб тебе приятно было.

Світлана розповідає – рішення приймали разом із дітьми. Потім їздили знайомитися з Кариной в дитячий будинок. Але перед цим Світлані довелося пройти підготовку у рамках програми надання прихистку дітям.

Світлана Алексієнко

Первое обучение, которое я прошла, это «Тимчасовий прихисток». Там были занятия 3-4 часовые такие хорошие. Там были психологи, которые рассказывали, как по поведению ребенка определить, насколько серьезные травмы получил ребенок, как с ним общаться, как вести себя, при необходимости куда обращаться. В зависимости от того, какую человек получил психологическую травму и в зависимости от возраста.

Карина з Вовчанського інтернату. В Харків потрапила через астматичний напад, в лікарню, саме перед початком війни та назад вже не повернулася.

Світлана Алексієнко

Началась бомбежка, центр переливания крови бомбили и к ним в палату прилетало. Девочка натерпелась. Когда ми ее взяли к себе, то через неделю поняли, что хотим ее взять под опеку. Она девченкам понравилась, нам понравилась. По ее поведению біло понятно, что ей здесь хорошо.

Варвара Алексієнко

Мне хорошо. Мы даже ездили на площадку и на трассу дальнюю. Мы играемся на качели, Олесь на горке машинки катает.

Карина добре знаходить спiльну мову з маленькими дітьми. Каже, так було й в інтернаті. Любить м’які іграшки та мріє стати професійним масажистом.

Карина Винокурова

Вот этот мишка – это мы были в больнице, когда началась война. Нас перевели на Холодную Гору, туда приехали волонтеры и маленьким детям подарили машинки, а старшим медведей.

Я ходила в музыкальную школу, любила играть на баяне, параллельно было фортепиано, хор. Потом массажами я увлекалась. Когда в лагеря ездила, меня записывали на массаж и я ходила специально, чтоб понять, как его правильно делать. Запоминала и потом делала воспитателям, друзьям очень часто.

За умовами тимчасового влаштування, дитина у родині може залишатися до завершення воєнного стану. А якщо рідних немає – саме та сім’я, де дитина жила тимчасово, отримує першочергове право на усиновлення чи опіку.

Проєкт «Дитина не сама»: харківська сім’я прихистила 17-річну дівчинку з інтернату 5

Ми використовуємо cookies! Добре Читати більше