Страх приходить потім: як в умовах війни працює «швидка» на Харківщині

Автор Галина Шподарева

На місці «прильоту» чи обстрілу медики швидкої опиняються одними з перших і працюють часто, ризикуючи власним життям та здоров’ям. Та запевняють – боятися їм ніколи, усі емоції ніби заморожуються на певний час, кажуть: просто робиш те, що треба. 

Юлія Мірошниченко, лікар з медицини невідкладних станів

Страх він є, але коли ти починаєш допомагати, ти працюєш, цей страх відкладуєш кудись на потім, тому що емоції заважають працювати, але так, лячно, дуже лячно.

Юлія Мірошниченко зі своєю бригадою пройшла найпекельніші виклики, ставши свідком багатьох злочинів рашистів. Медикам доводилося рятувати людей після того, як ракети влучили в облдержадміністрацю, головне управління поліції, та ще десятки будинків, мешканці яких мали б почуватися у безпеці у сучасному мегаполісі. Робота швидкої на Харківщині від початку війни не припинялася ні на годину. І тепер, під час блекаутів, машини екстренки залишалися на, без перебільшень, бойовому чергуванні, адже мобільний зв’язок та інтернет зникали майже одночасно із електроенергією і викликати допомогу було проблематично. У такі дні карети швидкої про всяк випадок чергували, приміром, поблизу пунктів незламності чи у інших загальнодоступних місцях.

Віктор Забашта, директор Центру екстреної меддопомоги та медицини катастроф

Біля великих супермаркетів, біля виходів метро, я маю на увазі, крім пунктів незламності. Ну і просто, якщо автівка стоїть десь на перехресті, або проїжджає повз, до неї можна звернутися, вони звичайно зупиняться, дослухаються і нададуть допомогу.

Загалом, уся робота екстренки на Харківщині побудовна таким чином, щоб пацієнти могли дістати кваліфіковану допомогу якнайшвидше. 

Тамара Мазаєва, фельдшер екстреної невідкладної допомоги

Ми їдемо на виклик, а десь звільнилася бригада ближче, кидають ту бригаду,щоб виклики обслуговувалися якнайшвидше, щоб людина змогла отримати медичну допомогу. Оперативність життя рятує дуже часто.

Навіть потрапивши під окупацію працівники «швидкої» продовжували допомагати людям. Незважаючи на ризик – кільком лікарям та фельдшерам довелося побувати у підвалах рашистів та пройти через залякування та моральний тиск. А після визволення територій роботи навіть побільшало. 

Віктор Забашта, директор Центру екстреної меддопомоги та медицини катастроф

Екстренка в багатьох районах залишилася і на жаль і сьогодні залишається на деяких деокупованих територіях – ми єдина ланка меддопомоги. Наразі ми додали ще медицину катастроф і консультативну службу, яка виконує роль первинки, поліклінічної служби – фахівці багатьох спеціальностей консультують мешканців за відповідним графіком.

Тож інколи лікарі екстренки залишаються єдиними медиками, що можуть надати допомогу не тільки пораненим чи травмованим, але і хронічним хворим. Та інколи така робота буває вкрай небезпечною для самих медиків. Це все, що лишилося від автівки, на якій у відрядження до одного з районів області виїхала бригада фельдшера Артема Литвиненко. В найкращих рашистських традиціях – на світанку, одна з ворожих ракет впала поруч з медичною установою, де вони ночували. 

Артем Литвиненко, фельдшер з медицини невідкладних станів

Ми там летіли і скло летіло, я взагалі прокинувся , в мене ця віконна рамка була на мені. Я розумію.. такий трішечки ступор… секунди 3 ти навіть не відчуваєш свого тіла… тоді мозок починає працювати  і розуміє що – халепа і ти починаєш далі щось робити.

Та, як не дивно, це не стало найстрашнішим потрясінням для Артема. А що точно, каже він, не зможе забути – так це калюжі крові,  які побачив прибувши на виклик після чергового обстрілу Харкова, коли рашисти вдарили по Павловому Полю. 

Артем Литвиненко, фельдшер з медицини невідкладних станів

Я заходжу, там перший 200-й, другий 200-й, я тільки у метро спускаюсь, повертаю направо і розумію,що там така купа постраждалих, я ніколи в житті не забуду цей кровавий фонтан, бо метро воно ж під склоном воно отак і ці стекляні двері вони просто хлюпають отак у крові. повністю. 

Того дня загинули дев’ятеро людей, у тому числі 5-ти місячне немовля. Ще зо два десятки отримали поранення. Серед постраждалих було багато поліцейських, вони чергували біля входів  в метро. Їхні колеги, каже Артем, тоді йому не аби як допомогли. 

Артем Литвиненко, фельдшер з медицини невідкладних станів

Я тоді дуже добре спрацювався з поліцейськими, які там були, бо в них же є турнікети свої і вони кажуть, давайте ми будемо допомагати і ми всіх зафіксували, всіх знеболили і я дуже радий, що незважаючи на такі реально масивні кровотечі, тому що це були артеріальні кровотечі, що вони всі були живі.

Тепер бригада Артема працює на новенькій, надсучасній швидкій. Саме такими автівками наразі з зони бойових дій евакуюють і українських військових. Адже харківська екстренка сьогодні перебрала на себе і певну ділянку шляху евакуації українських військових. І це, запевняє Віктор Забашта, дуже суттєво та позитивно впливає на рівень та швидкість надання допомоги пораненим та хворим бійцям. І медики швидкої роблять для цього зараз усе можливе.

Юлія Мірошниченко, лікар з медицини невідкладних станів

Під обстрілами, під всім ми їздимо, виїжджаємо, ми розуміємо, що хто крім нас може надати людям допомогу. Будь то поранений, будь це хронічний хворий, будь хто.

Тож поки що це абсолютно нетипова картина – ось так спокійно посидіти за чашкою кави медики швидкою можуть лише вранці, за кілька хвилин до початку чергування. Потім – сюди, на підстанцію вони повернуться вже після нього. Жартують, добра прикмета, що сьогодні їхня улюблениця – собака Жужа, яка зазвичай наче попереджає – перед ворожими обстрілами нервує та ховається, зараз міцно спить.

Страх приходить потім: як в умовах війни працює «швидка» на Харківщині 5

Ми використовуємо cookies! Добре Читати більше