Хобі, яке визначило напрямок волонтерської діяльності. Ця автівка до війни брала участь у змаганнях позашляховиків та задовольняла жагу своїх власників до подорожування бездоріжжям. Тепер машина розвозить гуманітарну допомогу у віддалені куточки Харкова – дорогами, якими не багато хто проїде.
Олександр Лунев
Это улица Квитучая, дорога здесь была ровная, сейчас такая. Бывают ямы до 0,5 м с водой. Мы старались объезжать, но, бывало, после прилетов снарядов приходилось и воронки переезжать, на пределе возможного уже машина. Сейчас уже все позаравнивали, позасыпали, а когда все начиналось было жестоко здесь.
Машина повністю підготовлена до офф-роад змагань. Купляли звичайну Ниву, але не вистачило проходимості, то й почався апгрейд. Вона навіть має власне ім’я – Польовка.
Ганна Лунева
Когда большая колонна машин идет по лесу, зачастую нет радиосвязи, едем по рациям, и чтоб не объяснять что за машина какой цвет… В принципе, у джиперов у каждой машины есть прозвище. Она ж серая, для полей… Полевка, полевая мышь. И так оно и прицепилось.
Олександр Лунев
Она у нас уже 6 лет, за эти 6 лет уже много в нее вложено, сделано, что финансовых, что технических, двигатель стоит из Тайги, поднят генератор, чтоб не заливало водой в лужах.
Допомагати людям подружжя почало майже відразу після початку війни.
Олександр Лунев
Когда началась война, просидели дней 10 дома, скучно. Вышли на знакомых джиперов, которые занимались волонтерством, присоединились к ним и так начали на ней ездить. Плюс у нас обстрелы, дороги такие, что на обычной машине стоковой тогда было нереально. В основном, где сейчас есть проезды, там грунтовая дорога. После дождя сильно размывает. После ВСУ там проезжают, но только на внедорожниках. Есть глубокие деревни, там еще люди пооставались, им тоже нужна помощь.
Середня норма для родини волонтерів – 500 продуктових наборів за 3 дні. Якщо люди виходять отримати продукти на вулицю самі – вдається впоратися швидше. На деяких адресах доводиться розносити допомогу по домівках.
Ганна Лунева
Мы обсуждаем, планируем, какие улицы мы везем, адресов очень много. Муж как пилот, плюс занимается навигацией, он смотрит, где какой адрес, куда мы сейчас едем. Я на контакте с людьми, на раздаче, на обзвоне. И как-то оно слаженно получается, третьему человеку тут делать, наверное, нечего. А вдвоем получается работать быстро.
Доводилося їздити й на Північну Салтівку, працювали і тоді, коли окупанти безперервно гатили по Харкову. Звісно, потрапляли й під обстріли.
Ганна Лунева
Вот это кусочек Пиона, такие прилетали на Героев Труда, на песках, 20 июля. Мы проезжали перекресток. Первый лег за Караваном, 2й – в 30-50 метрах за машиной. Можно сказать, нас это спасло, т.к. взрывная волна идет воронка вверх. Дома по Героев Труда, которые метров за 150-200 – окна сильно повреждены. В 622 м/р после этого взрыва все двери пооткрывались.
Продукти отримують на складі благодійного фонду. Набори формують волонтери. Робота, кажуть, не складна.
Юлія
Та привикаешь. Оно запоминается и уже на автомате их собираешь. Тяжелого ничего нет. Общаемся, если кто-то не успевает – помогаем друг другу.
Ігор
Сахар, макароны, тушенка, паштет, вафелька и кофе и сардинки. На данный момент такой набор. Хочется приблизить нашу победу и, если есть возможность помогать – почему не помочь.
Після деокупації Харківщини з’явилися нові маршрути, кажуть у фонді. І їх багато.
Лариса Величко, керівник волонтерської групи БФ «Деполь Україна»
Якщо ми кажемо про великі міста, Ізюм, Балаклія, Куп’янськ, то там маленькі партії гумдопомоги не спасають. Туди надо заганять фури, ми так робимо. Що стосується маленьких селищ, то до них волонтери не завжди доїжджають. Бо в деякі зони ще не пускають вйськові, а є де мешкають 10-20 осіб і вони не мають зв’язку, не можуть навіть заявити про себе. привезли їм допомогу. Ми намагаємося знаходити такі села, їхати туди і везти допомогу. Люди, які перебували в окупації, вони потребують психологічної допомоги. Вони замкнуті, бояться, складно йдуть на контакт, щоб довіритися і зрозуміти, що ми привезли їм допомогу. Як тільки звільнили Липецький напрямок, ми поїхали в ці маленькі селища, які далі від Циркунів, Руських Тишків. Там селища Борщова, Борщова 2, маленькі садівничі товариства, там мешкає 20-25 осіб, 28… Перша реакція в них була жах, вони дивилися на нас і не вірили, що це цивільні, свої, бо вони тривалий час були в окупації, вони налякані, десь ховалися, їх мародерили, в них нічого не залишилося, люди голі й босі, в них вивезли все. Ми їм привозили одяг, засоби гігієни, і коли ми роздавали – вони просто плакали. Це було для них потрясіння, що про них не забули.
Сьогодні за маршрутом – вулиця у приватному секторі Салтівки. Свого часу тут було гучно, зараз набагато тихіше.
Катерина
Щас да, но неможна казати, що тихіше. Так скажеш – а воно раз і прилетить. З 1 березня сидимо без криші, но вже почали робити. 1 марта нам подарунок зробили.
Наталія
Ось вікно, син там був, на нього осколки летіли, маленький правнучок – на нього осколки летіли. Воронка в огороді огромна. Кришу і вікно – все розбило. І дуже злякалася дитинка 7 місяців і ми всі.
Люди зустрічають волонтерів на вулиці. Радіють будь-якій допомозі, томущо магазинів поряд тут немає.
Віра Леонидівна
Они молодцы, молодцы, помогают нам. И конфетки, и вафельки, мы им благодарны очень. А тут же магазинов нет, по дороге потихонечку… Часто ходите? – Не очень часто, Помидоры, огурцы свои, лук. Хлеб нам привозят.
Тетяна Василівна
Пойду скуплюся, сколько дотащу. Часто – нет, ноги болят. Война всем подорвала здоровье. Щас тяжело. Раньше Караван был или АТБ, а теперь аж до Роста, далековато. Магазинов близко нет. И дорого сильно. Стараешься дешевле купить.
Василь приїхав на роздачу на власному транспорті, який може скласти конкуренцію навіть волонтерському позашляховику.
Василь
По этим калюжам ездит нормально. Моется. Нормально пока выдерживает нагрузки, уже 500 км наездил. Везде проезжаю тут. На базар, заместо машины. Бензин был дорогой, потихонечку приходится экономить.
Василь бере гуманітарку на себе та на 86-річного сусіда. Ще треба на ринок та в магазин –це перелік справ на сьогодні.
