Вісім років роботи в «екстренці» навчили витривалості та швидкому прийняттю рішень, говорить нацгвардійка Ольга. Ці вміння знадобилися, коли рятувала поранених побратимів під Кліщіївкою на Донеччині та на Харківському напрямку. Головне для санінструкторки – якнайшвидше довезти пораненого до стабпункту.
Ольга «Гроза», медикиня 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ
Зараз дрони постійно спостерігають за ситуацією. Вони фіксують, коли відбуваються скидання боєприпасів, постійно стежать за пораненими. Тобто, коли до пораненого бійця під’їжджає евакуація, дрони також за цим слідкують. Вони можуть навіть здійснити скидання боєприпасів на бригаду евакуації. Звичайно, ми розуміємо, що це небезпечно, але допомогу побратимам потрібно надавати. Ми летіли з усіх сил, надавали допомогу прямо в машині та швидко рухалися далі.
У довоєнному житті найбільше любила весну, згадує Ольга. Тепер цінує суху теплу погоду. Щоб не було багнюки чи морозів. Так швидше вивозити поранених. Та попри ворожі обстріли та негоду завжди намагається заспокоїти та підбадьорити побратимів.
Ольга «Гроза», медикиня 5-ї Слобожанської бригади «Скіф»
Зараз, я ж кажу, скидання відбуваються постійно. Ну, влітку, наприклад, у траві це не так видно, а взимку все чітко видно. Дуже багато випадків обмороження. Все залежить від часу евакуації – вона може тривати навіть добу. Це, звичайно, впливає на стан здоров’я бійців: обмороження, холодові травми. Ми завжди намагаємося їх заспокоїти: називаємо «зайчиком» чи «сонечком», говоримо, що все буде добре. Зараз усе нормально, довеземо, все буде гаразд.
Позивний «Гроза» Ольга отримала від побратимів. Коли йдеться про вміст аптечки та навчання з такмеду – санінструкторка вимагає від гвардійців дисципліни та зосередженості. Бо розуміє, це може врятувати життя. Щільні ворожі обстріли не завжди дозволяють медикам швидко дістатися бойових позицій.
Ольга «Гроза», медикиня 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ
Грілки повинні бути обов’язково. І зміна шкарпеток також обов’язкова, тому що дуже багато було випадків обморожень, холодових травм, траншейної стопи. Маски також потрібні для захисту, оскільки були випадки скидання невідомих речовин, були отруєння. Ми постійно проводимо навчання. Коли є вільний час, ми беремо бійців і тренуємо їх на практиці, вони тренуються один на одному. Найголовніше – правильно записати, скільки і де. У нас хлопці молодці, вони все знають і роблять. Дуже багато випадків, коли не завдяки хлопцям результат міг бути летальним.
Гвардійці Ольгу поважають та цінують. За потреби завжди допомагають у військовому побуті. І дякують за знання, отримані на навчаннях.
Олександр «Насіп», військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ
Вчать нас основним речам – азбуці, що повинен вміти кожен військовослужбовець: накласти турнікет, затампонувати рану. Багатьох уже трьохсотих витягували ще з Кремінної, в ті часи, коли ми були у Балаклії. Звісно, ці знання дуже знадобилися.
Після евакуації Ольга намагається підтримувати зв’язок з пораненими побратимами. Телефонує до шпиталів, цікавиться, як почуваються. На власну втому санінструкторка не жаліється – непокоїться більше за побратимів. За її словами, за роки війни у багатьох – захворювання хребта та суглобів. Все через носіння бронежилета та боєкомплекту.
