Ось ця купа уламків – це те , що залишилося від найбільшого ангару харківського аероклубу після чергового «прильоту». З-під бетонної плити, видніються частини розчавленого літака. Дивлячись на це Сергій Філатов, керівник аероклубу, не може позбутися моторошної асоціації.
Сергій Філатов, керівник аероклубу
Как-будто человек лежит под плитами распластанный, из-под плит только руки торчат, вот так у него торчит кусочек крыла правого и кусочек правого руля высоты.
Подалі, у кутку колишнього ангару, теж повністю оточена уламками пошматованого бетону, видніється невеличка металева конструкція. У ній лише фахівець може розгледіти та упізнати рештки унікального літака, що також не пережив російського вторгнення. Вогонь повністю знищив крилатий раритет.
Сергій Філатов, керівник аероклубу
Вся техника, которая у нас на аэродроме есть, она либо уничтожена, либо повреждена. Но не только та, которая летала. К сожалению. У нас был самолет Г-6, летающая лодка Григоровича, она сгорела полностью. А мы этот самолет хотели поставить в музей, это был единственный експонат в нашей стране.
Інші літаки, які зберігалися у цьому ангарі, або теж були вщент розбиті, або, у кращому випадку, отримали купу пошкоджень. Те, що від них залишилося, співробітники аероклубу, на зважаючи на вік та посади, витягали буквально на руках. Охоронець аероклубу Олександр Завалій також брав участь у тій рятувальній операції.
Олександр Завалій, охоронець аероклубу
После обстрела, когда в ангар большой нам попало, наши маленькие самолеты нам поразбивало, то вытягивали их, хоть они и побитые были, вытягивали. Вывозили в ремонт, или не в ремонт…
На аеродром летіло усе, кажуть авіатори – фугасні авіабомби, іскандери, ракети С-300. Але найгірше, що було, впевнений місцевий начальник охорони, то це касетні боєприпаси. Ці обстріли він вже ніколи не забуде.
Микола Харченко, в.о. нач. охорони
Когда кассетами стреляли. кассетными боеприпасами, это было самое страшное, такое, что извините меня, подвиньтесь. Самое страшное, шо я тикав, не знав даже куда, хотя я инвалид 2 группы, тикав дальше чем видел.
Рік тому майбутні пілоти вивчали теоретичну частину, дійсні – проводили розбори польотів, складали іспити та будували нові маршрути. Позначки стосовно них ще й досі збереглися на дошці, яка міцно вчепилася у напівзруйновану стіну та вперто опирається дощу та снігу. Анна Симоненко також не так давно сиділа за партою у цьому класі. Посвідчення пілота вона отримала позаминулого року. Каже, про небо ніколи не мріяла, аж допоки за редакційним завданням не приїхала в аероклуб на зйомку. І розпочалося – літаки стали невід’ємною частиною її життя, а потім і роботою. Зараз дівчина очолює напрям зв’язків з громадськістю аероклубу та, як і усі приватні пілоти, переймається через те, що може втратити кваліфікацію.
Анна Симоненко, приватний пілот, менеджер зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ
Зараз в Україні небо закрите і з цим пов’язано дуже багато питань, які невідомо як будуть вирішуватися. Починаючі, як люди, які отримали пілотське свідоцтво, будуть далі відновлювати свої документи, бо зараз літати не можна, а для того, щоб своє пілотське подовжити треба наліт. І мало того, що небо закрите, дуже багато на аеродромах України зруйновано техніки.
На думку Анни, ця війна відкинула українську малу авіацію у розвитку років на сто назад. Не лише у Харкові, а й на інших аеродромах країни через вторгнення рашистів втрачено унікальне обладнання, літаки та інша техніка, зруйновано усі плани, що складалися на роки, чи навіть десятиріччя вперед. У випадку харківського аероклубу – серед не втілених планів – унікальний 8-й Харківавіафест, повітряне свято, яке кожен рік збирало десятки тисяч глядачів.
Сергій Філатов, керівник аероклубу
Таких фестивалей, как проводили у нас на аэродроме, в нашей стране больше не было. У нас была 6 часовая летная программа, причем это означало, что 6 часов непосредственно полетов, постоянно что-то было в воздухе, на земле было огромное количество локаций.
Збитки, що нанесла війна, тут поки що навіть приблизно рахувати не беруться. Але геть усі точно впевнені – після перемоги аероклубівський аеродром буде ще кращим, аніж був. Підтримку авіаторам обіцяє і громада.
Олег Чорнобай, Пісочинський селищний голова
Ми вже зараз розробляємо і вносимо коригування і в генплан для того, щоб тут залишився і не тільки залишився, аероклуб, а й навпаки збільшився, щоб з’явилися нові, додаткові території, нові будівлі, щоб люди тут не тільки навчалися, а й приходили як в музей.
Саме про музей, причому не просто авіаційний, а політехнічний, такий, як вразив його колись у Стокгольмі, мріє зараз Сергій Філатов.
Сергій Філатов, керівник аероклубу
У нас в стране есть много музеев. Есть музей в Жулянах, музей дальней авиации в Полтаве, но вот такого, политехнического музея, который объединил бы в себе все – у нас нет. И нам бы очень хотелось сделать его здесь.
А поки що тут вже почали роботу з підготовки чергового Харківавіафесту. Його знову запланували на серпень – адже мають надію, що до того часу Україна вже буде вільною від рашистських загарбників, через яких один із найстаріших українських аероклубів опинився в буквальному сенсі слова на межі виживання.
