Вірші народжуються під час прогулянок із сином, розповідає Володимир Вакуленко непосидючим слухачам під час презентації своєї «Татусевої книги». 24 лютого застало дитячого письменника та його сина в будинку його стареньких батьків в селищі під Ізюмом. Виїжджати Вакуленко відмовився, як його не вмовляли друзі.
Тетяна Гоцаленко
Його всі вмовляли: Володя, ти якщо залишишся – тебе вб’ють. Бо він був дуже української позиції, в нього зовнішність була дуже українська, він носив оселедець, в нього були татуювання українські, розмовляв виключно українською, писав українські вірші, був учасником Майдану.
Вважають, вказати окупантам на патріотично налаштованого українського письменника могли односельці.
Тетяна Гоцаленко
Могли, звичайно, могли вказати односельці. В мене сусід АТОшник, його також вбили, їх найшли втрьох, вони в одному підвалі сиділи. Всіх, кого забирали – майже всіх убили. Вже ходили шукали зі списками. Були списки АТОшників і списки непримиренних.
Володимира забрали разом із 14-річним сином. Те, що хлопчик страждає на аутизм, рашистів не зупинило. Тоді, першого разу, чоловік з сином додому повернулися.
Василь Ігнатенко, вітчим Володимира Вакуленка
В той день його забрали з малим. Буквально через три години привезли. А через три дні його забрали зовсім. Дитину залишили, документи забрали. Як він був в огороді, вже тепло було, ковирявся в огороді в тапках, спортивних штанях. Ні куртки нічого, це було десь у другій чи третій годині… Володю, тебе били? – Ні, не били, не катували. Допитували. Вони перевернули усе в кімнаті. Кажуть – ти націоналіст. А він їм – я українець.
Але невдовзі приїхала друга група військових та забрала письменника вже самого. Більше рідні його не бачили. Набагато пізніше на сільській дорозі знайшли тіло, але в такому стані, що ідентифікувати особу загиблого на той час було неможливо. Тож невідомий опинився в одній з могил масового поховання в Ізюмському лісі. Після ексгумації за допомогою ДНК-експертизи встановили, що одне з захоронених там 450 тіл дійсно належить Володимиру Вакуленку.
Василь, вітчим Володимира Вакуленка
Його знайшли з пробитим військовим квитком, кульове поранення. Він військовий квиток завжди носив тут. А в цій кишені в нього були дві картки та паспорт. На карточках, як я знаю, в нього була велика сума, він збирав на лікування сину. Нема ні карточок, ні паспорта.
Напередодні в Харкові прощалися із вбитим росіянами письменником – його батьки, син, друзі та колеги-літератори.
Олександр Дерманський, письменник
Він дуже багато всього намагався робити. Смикав всю літтусовку з проханням долучитися до його ініціатив та проектів. Я намагався не відмовляти. Він організовував нам виступи в Ізюмі, і по таборах дитячих в лісах тут на Ізюмщині. І, можливо, ми були й в тих лісах, де знайшли потім поховання. Володя був справжній, щирий, прямий, добрий, по-дитячому щирий, риса важлива дитячому письменнику. Коли з’явилася нагода віддати шану Володі, я, звісно, приїхав. Він весь час писав ф говорив про свої конфлікти із земляками, яких він намагався схилити до усвідомлення себе українцями. І він розумів, що під час окупації з ним може статися те, що сталося. Він про це говорив.
Не припиняв Вакуленко писати й під час окупації – вів щоденник. Володимир заховав його у дворі, знайшли зошита вже після звільнення села. Рукопис планують надрукувати, яким буде це видання – вирішується.
Вікторія Амеліна, письменниця
Але треба розуміти, що це рукопис, написаний в надзвичайно складних обставинах, є багато перекреслень, це не відредагований твір. Щоденник не є довгим, це короткі записи, ми будемо працювати, щоб це було книжкове видання. Треба видавати відредагованим, щоб широкий загал ознайомився та зрозумів думки Володимира, та чернетку в тому вигляді як вона є. Будемо доповнювати контекстом того, що відбувалося на Ізюмщині. Зараз ми пам’ятаємо, але ці події будуть забуватися, ми постараємося, щоб це видання було більш інформативним.
Тим часом у «Видавництво Cтарого Лева» планують перевидати «Татусеву книгу» Вакуленка, а прибуток від продажу — передати родині письменника.
