Однієї гуманітарки замало – діти потребують більше уваги. Так вирішили волонтери харківського педуніверситету після першого візиту на деокуповані території. В наступне село вже поїхали зі спеціальною розважальною програмою для наймолодших.
Ярослав
Дуже хорошо. Я ще був у Залимані, там таке ж було. Із ящиків іграшки доставали, мені панда попалася. Папа сказав, що тут теж будуть конкурси і я прийшов сюда тоже.
Святослав
Естафету ще робили. Тільки через мене мабуть програли, я заплутався, задом побіг. Я не розумію, як це вийшло.
Ганна Боярська-Хоменко, волонтер
Ми спеціально коли їдемо, дізнаємось, скільки років тут є діти. Від 0 до 2 – стільки діточок, ми їм спеціально щось веземо. Дитячого садочку віку – привозимо їм різні кубики, пірамідки, розмальовки. Є школярики, ми з ними граємо в більш інтелектуальні ігри – загадки, слова, якісь естафети.
Ганна Боярська-Хоменко, волонтер
Деякі дітки були дуже замкнені. І коли ми запитували, які у вас бажання, спочатку вони соромилися, а потім кажуть – а ми хочемо миру, щоб всі негаразди минули, ми хочемо ходити до школи. Один хлопчик каже – я так хочу робити уроки, можна я піду робити уроки? Діти хочуть вчитися.
І хоча школа в селі вціліла, заняття поки що проходять у дистанційному форматі.
Галина
Школа ціла в нас. Дуже раді, спасибі армії нашій, спасибі хлопцям. Ми коли гуманітарку отримуємо, вони тут кружляють. Раді тому, що є, що поїсти, що наші хати не розвалило. І школа головне щоб була, поки вчимося онлайн.
Перебування в окупації та щоденні обстріли вплинули як на дітей, так і на дорослих.
Галина
Маленькі дуже сильно. Тільки ніч підходить – бібусю, біля мене будь. Сидиш обіймаєш, вони сплять. Ми місяць у підвалі сиділи, не вилазили відтіля.
Валентина
Вони як зайшли, тут все було в них. Майже в кожній хаті. Тут де люди не жили – вони заселялися. За клубом окопи, люди майже в окопах жили, стріляли по окопам, боялися. Хто люди тут був – у всіх психіка нарушена. В погрібах жили, не вилазили. Біжиш бігом, чи собак сусідських погодувати… Страшно було конечно.
Олеся
Приезжали танки, оттуда и оттуда. И постоянно гуп, гуп. Это були учения у них. И били полностью по Залиману и по нам. Мы тут недалеко живем – у нас постоянно осколки, прилеты, крыша пострадала. Мы не хотели никуда уезжать, у меня были истерики – почему я должна уезжать, это мое. Пришли эти уроды и я должна убежать? Не хочу я бежать. И мы сидели, потому что только отсюда выедешь – сразу мародеры.
В звільнені села везуть продукти, засоби гігієни, дитячу одежу. Все, що вдається зібрати власними силами. В педуніверситеті працює волонтерський штаб, до збору гуманітарної допомоги залучаються усі бажаючі – студенти, викладачі, школярі.
Анжела Денисенко, волонтер
Ми привезли окрім смаколиків їм розважальну програму, щоб вони розважалися, бавилися. Батьки сказали – вони забули, що таке спілкування. Пандемія спочатку закрила наших дітей вдома, а потім страшна війна. Тому ми зробили так, що і дорослі отримують позитивні емоції, і дітки повинні бути щасливими
Свою дозу позитиву отримують і дорослі, яких волонтери залучають до участі в пісенних батлах.
Анжела Денисенко, волонтер
В деяких селах було багато дорослих. І вони в таких умовах зараз – нема електрики, нема інтернету. Весь світ вже співає наші пісні, а дехто тут не знає, що співає весь світ, щоб підтримати Україну. Тому ми починали з Червоної рути, яку точно знають всі. Єдналися разом з малими, а в деяких селах малі десь знайшли інтернет, побачили, як співає Ой у лузі весь світ, і навчають вже своїх бабуль співати. В нас вже є вокальні батли, ми переспівуємо. Всі пісні згадуємо, всі українські пісні, які лунали за столом, коли збиралася родина на свята. Треба цей гарний настрій… перемога буде наша.
Виїжджати таким гуманітарно-розважальним десантом виходить приблизно раз у кілька тижнів – саме стільки в педуніверситеті збирають вантаж для мешканців звільнених селищ.
