Нацгвардійці Східного оперативно-територіального об’єднання активно відновлюють пошкоджену техніку – свою та трофейну.
Гвардійці ще у квітні створили зведений підрозділ, який розшукує та транспортує на збірні ремонтні пункти та підприємства деталі, агрегати, а іноді й вцілілі зразки радянської та російської бронетехніки. Врешті, сама група евакуації, яка спромоглася здобути для гвардійців десятки одиниць броньованої та автомобільної техніки, використовує трофейні КЕТЛ та БРЕМ. Цього разу ми застали підрозділ за тим, що військовослужбовці витягували з капоніра башту танка зі стволом.
Офіцер НГУ на псевдо «Вікторович» в армії вже 26 років, з 2015 року в Національній гвардії України. Каже, що сучасні способи ураження настільки потужні, що навіть те, що на вигляд має бути цілим, необхідно перевіряти у спеціальних лабораторіях.
Вікторович, нацгвардієць:
«Механізм тут пошкоджено внаслідок детонації боєкомплекту. Можливо собі тільки уявити, яке це бойове ураження було. Наскільки я знаю, даний танк було пошкоджено нашою авіацією, вертолітною частиною. Найцінніше тут це ось ця частина ствола гармати. У ній канал майже немає зношеності. А взагалі допустима – 3,3 мм. На жаль, в Україні стволів для танкових гармат не випускають. Тому йдемо на такий ризик. Під час ремонту та відновлення техніки виникла проблема із запчастинами, бо деякі зразки були ще радянського зразка. Була створена група евакуації пошкодженої техніки та покинутої техніки російської федерації. Приблизно з липня група почала роботу на передових рубежах. Перш за все, це – розвідники, які використовують дрони. Потім висувається група прикриття та розмінування. Робляться проходи у мінних полях. Потім прибуває група евакуації, яка вантажить техніку на трали, і вони йдуть на заводи, де проводиться її відновлення».
Потреба у запчастинах до трофейних танків, БМП, БТР, бронеавтомобілів лише зростає. Гвардійці досліджують величезні території, аби її хоча б частково закрити. Ремонтники ж прискіпливо відбирають те, що не зазнало впливу високих температур, шрапнелі, значних деформацій. Покинута росіянами під час відступу бронетехніка вже воює проти них на сході. А деякі одиниці перетворились на навчальну базу.
Вікторович, нацгвардієць:
«Було поставлене завдання по укомплектуванню танкового підрозділу 3-ої бригади. Група почала працювати з важкою технікою. Це – танки. З початку її роботи було евакуйовано тринадцять одиниць техніки. Це танки Т-80, Т-72. Вчора ще одну одиницю ми евакуювали на завод. З метою зняття гармати, це вже чотирнадцята одиниця. Зараз ці машини відновлюються. Деякі вже відновлені, виконують бойові завдання у складі 3-ї бригади оперативного призначення. Також у Навчальному центрі НГУ теж наша машина, яку ми евакуювали під час наступальних дій наших військ».
Робота група евакуації дуже складна та небезпечна. Раптовий обстріл чи мінні пастки – це буденність для бійців зведеного підрозділу.
Нацгвардієць із позивним «Тінь» свого часу чотири роки відслужив у 3-ї бригаді оперативного призначення, звільнився, але потім за мобілізацією був призваний до 5-ї бригади. Його основний інструмент – металошукач, який було виготовлено у Харкові, аналог одного з американських зразків. Він досить функціональний, і дозволяє «бачити» металеві предмети на глибину до 85 см.
Тінь, нацгвардієць:
«Дуже часто зустрічаються замінування в середині цієї техніки. Це розтяжки, які вони встановлюють, з гранатами Ф-1. Також є замінування біля техніки протитанковими мінами. Зустрічаються випадки, коли під міною ще закладено осколково-фугасний снаряд. Три-чотири кілометри доводиться ходити, розміновувати дороги, щоб до цієї техніки дістатись. Всього виявити відразу неможливо. Заміновує ворог у безмежній кількості мін.
Мій підрозділ отримав бойове хрещення вже майже відразу, як ми почали працювати на передових рубежах. Ми потрапили під мінометний обстріл. Але хлопці продемонстрували стійкість та виконали завдання. З останнього, на напрямку Сватове було бойове влучання у БТР 4-Е та у броньований автомобіль «Варта». Там теж була дуже складна ситуація. Техніка постійно знаходилася під обстрілом мінометним та артилерійським. Асфальтованих доріг там не було, тому працювали у багнюці, майже по пояс рідка маса. Однак завдання було виконано без втрат».
Група евакуації працювала на Півночі Харківщини, на Балаклійському, Ізюмському, Слов’янському, Сватівському напрямках тощо. Це дуже небезпечна, складна та виснажлива робота, яка потребує спеціальних навичок та техніки. А ще вона надзвичайно важлива для наближення нашої Перемоги над російськими окупантами.
