Боєць 5 Слобожанської бригади НГУ, позивний «Прапар». До повномасштабного вторгнення чоловік мав спецзвання – «прапорщик», був начальником караулу в одній з колоній Харківської області. Звідси й пішло його псевдо. Прапар вчився заочно у Національному університеті внутрішніх справ, хотів бути слідчим. Займався паверліфтингом, рукопашним боєм.
24-го лютого 2022 року Прапар їхав на службу, мав заступити на чергування. Почув вибухи – увімкнув радіо – послухав новини. Одразу хотів йти до військкомату, але вагітна дружина вмовляла коханого бути поруч до народження дитини. Під Харковом, куди до родичів Олександр відвіз дружину, стало небезпечно, тому за декілька днів чоловік відправив її на захід України. Після народження дитини Прапар одразу пішов до розташування 5-ї Слобожанської бригади НГУ, адже там вже служили його друзі. Далі був короткий курс підготовки та вибір спеціальності бойового медика.
Прапар, нацгвардієць
Батьки у мене працюють у сфері медицини, тому питання, що робити в армії у мене не виникало. На Лимані та під Кремінною я евакуював бійців, працював парамедиком. Скільки людей вивіз? Ніколи не рахував… Багато… Роботи вистачало, на жаль.
Прапар проявив лідерські якості та завоював авторитет серед бойових побратимів і командування. У лютому 2023-го його постійно призначали старшим на найбільш важливі та небезпечні позиції.
Прапар, нацгвардієць
Я, коли командував, ніколи не «командував». Завжди пояснював, переконував, особистим прикладом показував, як це треба робити. Страху ніякого у мене не було. Це дивно, але мені, навіть, подобалось там – на передовій. Деякі люди храбрувалися, гучні заяви робили, як вони «танки будуть гризти», а я мовчав. Ті, хто створює багато шуму, дуже часто «дають» задню у справі. Я давно це помітив.
В один з «гарячих» днів був втрачений зв’язок з певною позицією, на якій були бійці 5 Слобожанської бригади. Прапар взяв резервний комплект радіостанцій та пішов перевіряти, чи все гаразд у побратимів. На щастя, у хлопців все було добре. Та коли гвардієць повертався з позиції то дістав важких поранень через мінометний обстріл. Уламки міни знизу зайшли під бронежилет. Шолом теж був пробитий – він йому врятував життя, але боєць все ж отримав важку контузію та був евакуйований.
Прапар, нацгвардієць
Прийшов до тями вже у Дніпрі, після операції. Спочатку думав, що ненадовго вибув, але все тільки починалось. За пів року мені зробили вже вісім операцій, вирізали частину кишківника, я втратив майже половину своєї ваги, але медики кажуть, що мені дуже пощастило. Я їм вірю, бо маю можливість повернутися у стрій, хай навіть і після реабілітації. Наразі я вже знаходжусь у розташуванні свого батальйону, щойно трохи відновлюсь – знову буду воювати.
Він прагне залишитися в армії, вперто займається фізичною підготовкою, відновлює форму, продовжує заочне навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ, та й сам «викладає», але вже у своєму підрозділі – вчить молодих парамедиків. Для Прапара надзвичайно важливо бути максимально корисним у його батальйоні та робити все можливе задля Перемоги.
Джерело: Східне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України.
Підписуйтесь на Telegram-канал “Новини АТН”