Катували та вбивали: мешканці Козачої Лопані згадують життя в окупації

Автор Галина Шподарева

Катівню в Козачій Лопані окупанти влаштували в приміщенні залізничного вокзалу. Скільки людей пройшло через ці камери – правоохоронці ще встановлюють. Один з постраждалих потрапив сюди разом із сином та племінником. До 17 березня люди майже не виходили з будинків, спостерігали за переміщеннями окупантів з вікон.

Олег Диголо

17 марта ко мне во двор въехал БТР и 15 вооруженных солдат. Начали стрелять в возду. Мы сидели во дворе на лавочке – я, сын, племянник, жена, дочь и жена племянника с 4-летним ребенком. Они всех положили на землю. Завязали глаза, руки и привезли на подвал.

Питань не ставили, лише били, розповідає Олег. Спочатку тільки його, потім переключилися на 29-річного сина та 28-річного племінника. 

Олег Диголо

Начали колоть какие-то уколы, избивали. Говорили – мы отобьем тебе мясо от костей, чтоб ты был инвалидом, руки-ноги отрежем. Я депутат Харьковского района, говорили, надо сдать Дергачи. Я себя настраивал, что ч выдержу, я смогу. Потом они видят, что так ничего не добиться. Сказали, что сейчас привезут мою 17-летнюю дочь и будут ее насиловать все вместе и это будет на моей совести. Я кричал, что сын у меня с 2,5 лет болен гемофилией, он инвалид детства. Я просил не бить его, бить меня. И тут племянник начал кричать – не трогайте моего брата, он понимал, что перейдут на него. А с нами был АТОшник, не знаю его, говорят, его до сих пор не могут найти. Я бы его очень хотел найти. Этот человек оперся об меня. Говорит, отец, надо спасать детей. Встал и говорит – Слава Украине! И эти уроды начали бить его очень сильно. И мы так по очереди поднимались и говорили. Это их это бесило.

Олега возили в Гоптівку, кілька днів протримали там. На восьмий день відпустили. Сина та племінника, як з’ясувалося, звільнили кількома днями раніше. Де той самий АТОшник Олег так і не знає. Рашисти ходили по домівках, забирали майно. У пенсіонерки Євдокії Семенівни солдати нишпорили по всій хаті.

Євдокія Шатохіна

До нас зайшло 14 солдатів, шарили по всій кухні. В буфеті відкривали дверцята, лізуть скрізь – в погреб, на чердак… Що вони шукали…

Жінка пережила дві окупації – у 2 світову війну та російську. 43 роки працювала у школі вчителькою української мови.

Євдокія Шатохіна

Я ніколи не думала, що вони по-звірячому відносяться до українського народу. Це не ті росіяни, які раніше колись були. . Страшне. Грабили, принижували, вбивали людей. Щоб виховати ненависть козачан до україни, вони самі стріляли по Козачій Лопані. Встановлювали гармати на фабриці і наші бачили, що вони розгортають гармати і стріляють по Козачій Лопані. Не там де вони розташовані, а по цьому масиву, де їх немає. Тут стояли і тут руйнували українське село.

Жінка мріє дожити до перемоги та побачити усю родину разом, в себе вдома, так як раніше.

Євдокія Шатохіна

Мені 97 років і 4 місяця. Я бажаю закінчення війни, щоб наші воїни не гинули, щоб руйнацій не було, щоб путіна відігнали у росію. І щоб мої онуки і правнуки з’їхалися суди в Козачу Лопань. Війна розкидала їх по всьому світу – вони в Польщі, Бельгії, Канаді. Як я хочу їх бачити. Як я хочу, щоб звільнили Україну і вся сім’я зібралася.

Рашистів відігнали, проте вони продовжують обстрілювати село вже здалеку. Попри це в Козачу Лопань повертається життя – людям відновлюють газо- та електропостачання.

Катували та вбивали: мешканці Козачої Лопані згадують життя в окупації 5

Ми використовуємо cookies! Добре Читати більше