Війна змінила життя кожного, перевантажила ставлення до всього і до всіх. У тому числі і до народних обранців: від голови сільради до депутата. Війна максимально оголила сутність тих, чиї особи посміхалися нам з білбордів у довоєнний час. Де багато хто з цих «осіб» зараз? Кого з них особисто можна зустріти у містах, які героїчно тримають оборону? Хто з них та як допомагає своїм виборцям?
У Харкові, наприклад, уже з’явилися народні рейтинги рекордсменів із роздачі гуманітарки. Пальму першості народний поголос приписує народному депутату Олександру Фельдману. Звучать цифри про щонайменше 500 тонн гуманітарних вантажів, які Фельдман роздав людям на своєму окрузі з початку війни. Це – без урахування годування людей у метро, допомоги на ліки та дрібні ремонти зруйнованого житла.
Сам Олександр Борисович на запитання, скільки він роздав гуманітарки і скільки грошей на неї витратив, відповідає з погано прихованим роздратуванням:
Пряма мова: «Я не хочу, щоб питання обсягів гуманітарної допомоги взагалі порушувалося зараз і особливо потім. Не повинно перетворюватися на якийсь жлобський підхід і розбір гуманітарного змагання: хто, скільки, чого, у тоннах, фурах тощо. Є люди, які активно допомагають Харкову та харків’янам. І не піаряться на цьому. Це Ігор Абрамович, Вадим Столар, Олесь Довгий. Я вдячний торговим мережам, насамперед Метро, АТБ, для яких соціальна відповідальність – не пустий звук. Ми закуповуємо та закуповуємо продукти сотнями тонн, все найнеобхідніше. Знайти та купити те, що дійсно потрібно, і що може хоч якось допомогти людям пережити важкий час – не просто. Але допомога у воєнний час цинічно вимірювати виключно в кількісних показниках і підло намагатись її у щось конвертувати, низько чекати на якесь визнання чи подяку. Так, нам вдалося підтримати у цей тяжкий час чимало людей. Щасливий, що протягом всієї 25-річної історії мого благодійного фонду ми робили все можливе для допомоги та підтримки міста та людей. Але ніколи – ні в мирний час, ні зараз ніякого поділу проблем та людей на округи для мене не було, ні і бути не може. Мені в принципі гидкі розмови про «підгортання» округів гуманітаркою, всі міркування деяких колег про те, як потрапити до Ради на наступних виборах, перевиборах, скільки буде депутатів 300 чи 450. Друзі, війну не закінчено. Зараз тяжко і після війни буде нелегко. Що зробити, як підтримати, як врятувати – ось питання, які ставлять собі ті, хто має совість і відповідальність. Совість та відповідальність не залежить від кількості коштів та від наявності депутатського мандату. Бажання допомогти – це не про гроші, не про становище і не про нинішній чи майбутній депутатський мандат. Це про те, щоб залишитися людиною. Про те, щоб усім нам вистояти та перемогти», – сказав Олександр Фельдман.
