Козача Лопань

Козача Лопань на Харківщині, півтора кілометра до кордону з росією. Обстріли тут – буденна справа. Місцеві можуть на пальцях перелічити дні, коли б не лунали вибухи.

Валерій

Та і вчора, так то далеко, не по нас. А дня три назад – по нас. Біля мене там, у дві хати попало. Ми вже знаємо, уваги не звертаємо. Попривикали, розумієте. Вони стріляють, а ми ходимо. Не ховається ніхто нічого.

Анатолій

Я жодного дня не сидів у погребі. І не залазив навіть. – Де ви ховаєтесь? – Як де, в хаті. Ні, я б виїхав, якби було куди. Якби мені дім дали нормальний, де жити. Де жити? Мені 70 років, далі що?

Під час одного з останніх масованих обстрілів просто у своєму будинку загинув 29-річний чоловік. Вранці провів дружину на електричку та повернувся збиратися на роботу, розповідають родичі.

Оксана

І вийшло так, що він прийшов, каже я протоплю й піду на роботу. І тут прильот. Хата повністю згоріла. Згоріло все.

Людмила

Це був третій прильот. Два не знаю де лягло, а це третій. Я коли перший ще почула, бігом з собаками у погріб. Дим, пожарка приїхала, горіло хвилин 20, хлопець там загинув.

Інший обстріл забрав життя 33-річного чоловіка – продавця одного з небагатьох магазинів, що працюють у селищі.

Олександр Кулік, речник голови Дергачівської громади

Продавець, молодий хлопець, 33 роки, він вийшов, а безпосередньо тут був епіцентр обстрілу, і він загинув, бо отримав поранення, несумісні з життям.

Вячеслав Задоренко, начальник Дергачівської МВА

Ворог завдає ударів майже кожного дня, руйнує критичну інфраструктуру, будинки. Не один прильот був в адмінбудівлю в центрі селища. Наші працівники отримали поранення. Наше завдання зробити їхню роботу максимально безпечною, тому вирішили у підвалі тут облаштувати найпростіше укриття, щоб в разі обстрілу могли і люди укритися, і наші працівники.

Ремонт в цьому Пункті Незламності майже завершено, залишилося кілька останніх кроків.

Костянтин, електрик

Були стіни голі, бетонні блоки. Зараз окультуримо. Тут столи для підзарядки, тут буржуйка в нас буде. Її зараз прибрали, але скоро поставимо і буде отак.

Козача Лопань, Ветеринарне, Проходи і Токарівка – це ті прикордонні населені пункти, відбудову в яких зараз неможливо розпочати через безпекову ситуацію. Проте тут все ще живуть люди.

Вячеслав Задоренко, начальник Дергачівської МВА

Люди на свій страх і ризик залишаються в цих населених пунктах, потерпають від обстрілів і наше завдання надати їм мінімальну можливість врятувати їхнє частково зруйноване майно. У нас для цього є стройпакети – брезент, плівка, планки, шурупи, щоб можна було закрити дах, вікна і зберегти майно від дощу.

Зараз у Козачій Лопані проживає близько півтори тисячі мешканців – проти шести тисяч до повномасштабного вторгнення.

Останнім часом людей на вулицях Козачої Лопані можна перерахувати на пальцях однієї руки. І справа тут зовсім не в осені та поганій погоді. Навіть автівки тут рухаються швидко, не зупиняючись без зайвої потреби. Обстріл може початися будь-якої миті, а гатять сусіди-терористи з великих калібрів, прострілюючи майже всю територію Козачої Лопані.

– Вчора погоди не було, то й не стріляли.

– А взагалі часто летить?

– Ну конечно! Майже кожного день.

– Дуже страшно. Просто не знаєш коли. Може зараз, а може…

– Йдеш і не знаєш, що на тебе нападе.

Люди кажуть: вже звикли до того, аби весь час перебувати у стані підвищеної готовності, адже тривога тут майже ніколи не збігається з оголошеною для регіону, а тим більше для усієї країни. Ворог про свої вбивчі плани не попереджає.

Микола, житель Козачої Лопані

Не то що привикаєш, а уже дивимося, акуратненько до всього ставимося і все інше…

Валентина, жителька Козачої Лопані

Якби воно гуділо, ми б знали, а не гуде – ідеш, а відтіля летить. І куди летить, невідомо. Може дорогою йтимеш…

• 

• 

Але найгірше, кажуть місцеві мешканці, це те, що обстріли відбуваються тоді, коли є найбільша ймовірність поцілити у людей. 

Євген, житель Козачої Лопані

Зранку собачку погодував, а тут м’ясом торгував хлопчик, він каже, та я їм давав. Побалакав, приїхав додому через час приїжджаю, а він уже лежить… Он там, бачите, он там ями, як раз метрах в 2 від нього. Перший вибух, вистріл – ні туди ні сюди. Прямо їм під ноги…як би там десь, він би втік хоча…

Розбитих будинків та будівель у Козачій Лопані з кожним обстрілом більшає. Здається, що ворог узяв собі за мету знищити геть усе на землі, що йому не скорилася. Та проводити масштабну відбудову у населених пунктах, що знаходяться на самісінькому кордоні, в так званій червоній зоні, зараз немає жодного сенсу. 

• 

• 

Вячеслав Задоренко, начальник Дергачівської міської військової адміністрації

Сьогодні коштом фондів європейських донорів надходить нам гуманітарна допомога у вигляді будівельних пакетів. Це такі там..тенти, брезенти, планки, частково вікна.. це дає можливість людям при обстрілах хоча б принаймні врятувати їхнє житло від злив, від дощів, там.. тимчасово затягнути плівкою.

Втім, люди до Козачої Лопані все одно повертаються. Нині тут постійно мешкає більш ніж півтори тисячі людей, з них трохи більше сотні – діти.

• 

• 

Вячеслав Задоренко, начальник Дергачівської міської військової адміністрації

Ми закликаємо людей все ж таки, принаймні при можливості виїхати на безпечні території, бо селище обстрілюють. Але  батьки на свій розсуд залишаються в селищі.

Вячеслав Задоренко запевняє: за потреби евакуювати сім’ї з дітьми або самотніх пенсіонерів є куди – тимчасове житло на такий випадок у громаді підготовлене. Тим більше, що населені пункти громади, які знаходяться трохи далі від російського кордону, вже активно відновлюються.

• 

• 

Вячеслав Задоренко, начальник Дергачівської міської військової адміністрації

Саме в місті Дергачах, Руська Лозова, Слатине, там іде відбудова масштабна. Відбудовуємо приватні будинки – вже по громаді більше чим півтисячі приватних домоволодінь, які були частково зруйновані, відновлено. Зараз по місту Дергачі, населених пунктах, відновлюються багатоповерхові будинки, багатоквартирні, іде така відбудова для людей.

Козачани добре розуміють, що з настанням холодів обстріли стануть ще інтенсивніше. Рашисти докладають не аби яких зусиль, щоб зробити життя українців нестерпним. Втім, запевняють, це лише посилює ненависть до росіян, а про те, щоб покинути рідну домівку, тут ніхто навіть і говорити не хоче.