Дорога на український Вовчанськ – знищена ворожа техніка та сліди перебування окупантів. Перше бажання – прибрати рашистський триколор. Людей на вулиці мало. У місті зараз проводяться фільтраційні заходи. Кажуть, не всі прихильники руського миру встигли втекти, тож їх шукають.
Олександр
Багато виїхало, але дехто залишився. Но це такі флюгери. Вони такі – куди вітер подує, туди вони і підуть. А ярие потікали, туди їм і дорога. Тіки чого вони раніше не втекли? Вони нам влаштували війну, а ми залишилися крайні. Вони дітей своїх за кордон відправили, а сюди привезли рф. Воно мені надо? Я при Україні себе отак почувався. В мене дід українець, батько, прадід українець.
Півроку в окупації. Якісь продукти окупанти роздавали, проте перелік харчів був дуже обмежений та багато чого не вистачало.
Лідія Микитівна
Гуманітарку давали, крупичку, консерви. А так мило купить – нема, ліки – теж, грошей не було. Думаю, невже нам не дадуть гроші, на карточку ж получали, а ми? Яка ж різниця, чого нам не давали. І чи дадуть, чи ні – оце наша забота. А так слава богу, что вернулись наши.
Юлія Вікторівна
Лекарства не хватает, именно украинского, оно мне помогало. Я гипертоник, был инсульт, был инфаркт, поэтому мне надо все, а его нема.
начальник групи ЦВС 125 батальйону ТрО, позивний «Бандерас»
Дамби, які ведуть до Вочанська, зірвані, тому переміщення проблематичне. Фільтрацію ведуть органи поліції та СБУ, наша задача інша. В ці дні немає влади в населених пунктах. Наші бійці взаємодіють з населенням, допомагають харчами. Окупанти відключили світло, хочемо підключить хоча б пекарні, щоб населення отримувало гарячий хліб.
Любов із чоловіком та дітьми не встигла виїхати з Вовчанська, тож довелося пережити всі жахи окупації.
Любов
У нас сумки до сих пор собраны. Мы вещи перебираем туда-сюда. Мы хотели выезжать, но так как нас оккупировали внезапно… У нас квартира в городе, ребенок занимался в Горьковской школе, он учился в Харькове. И это произошло часов в 5. Звонит мне муж, говорит – Люба, нас обстреляли. Но их обстрел, с той стороны. Школу разбили, у меня там брат погиб.
Саме перед звільненням до чоловіка прийшли невідомі та наказали їхати з ними.
Любов
Я говорю, давай я поїду з тобою, дозволили на своїй машині їхати. Вони на своїй машині, троє в гражданке, прокуратура чи поліція. Приїхали на місце, я залишилась в машині. Часа два, что его не было, его пытали – привязывали проволоку, подключали ток, его от пола вот так подкидывало. Он вышел, идет, а еле идет. По лицу его били, но он не чувствовал. После тока, говорит, я не чувствовал, больно или не больно – не чувствовал.
Жінка чекала на деокупацію та сподівалася побачити сина-військового.
Любов
Я дитину бачила год назад, братики бачили його півтори, може два роки тому. Я горжусь своим сыном, понимаете.
Син Любові розповідає – свою родину зміг вивезти у безпечне місце, а ось батьки, які залишилися в окупації, стали додатковою мотивацією працювати на звільнення батьківщини на повну силу.
Было тяжело. Самый тяжелый был момент, когда идет обстрелы. А еще и семья дома, а тут у тебя своя работа по назначению, и ты и за это думаешь и за то. Но когда я отправил семью в безопасное место, у меня как камень с души.
Роль тероборони у звільненні батьківщині від окупантів – величезна, вважають військові.
начальник групи ЦВС 125 батальйону ТрО, позивний «Бандерас»
Представники та бійці – це місцеві мешканці, які з перших днів почали прибувати до нашого батальйону та боронити свою рідну землю. І роль ТрО стала дуже важливою, тому що звільнення рідної землі – це найкращий мотив.
В першу чергу тут планують відновити переїзди, якими можна буде постійно поставляти у місто гуманітарну допомогу.
Підписуйтесь на Telegram-канал “Новини АТН”