Майже місяць окупації та п’ять місяців постійних обстрілів вже після звільнення – і квітуче селище Гусарівка на Харківщині майже знищене. Місцева ферма – потужне сільгосппідприємство, що постачало продукцію не тільки по всій Харківській області, а й в Європу – в руїнах.
Анатолій Ісіченко, заст. директора ТОВ «Гусарівське»
В обробітку було в нас порядка 5700 га, нові машини, нові зернозбиральні комбайни, грунтообробна техніка, вся інфраструктура розбудована. Колись була тут майстерня по ремонту зернозбиральних комбайнів. Ми побудували тут 8 складських приміщень, побудували дороги, посадили тут дерева, горіховий сад. Правда, воно тут не прибрано ще.
Нашими бойцами був поражен боекомплект, который стоял тут на территории фермы. И ту был взрыв сумасшедший, тут было чень много неразорванных снарядов, мин. Наши пиротехники приезжали, все забрали. Патронов очень много было, и на территории села лежали. Подразделений российских тут стояло очень много – и на территории фермы, и на территории нашей тракторной бригады, и в других местах. Поэтому они очень много здесь оставили – и бронетранспортеры, и танки были.
Анатолій Трохимович під час окупації залишався в селі. Каже, не зміг покинути людей. З понад тисячі мешканців зараз тут залишилось близько 4 сотень.
Анатолій Ісіченко, заст. директора ТОВ «Гусарівське»
Все тут розбито. І не біло тут міста, щоб пройти – все було в уламках, осколках. А потім в людей, що тут залишалися, спитали – що ж ми будемо робити? Люди кажуть – будемо працювать, будемо відновлювати. То ж працюємо на відродження.
Звірства рашистів чоловік бачив на власні очі – людей могли розстріляти просто на вулиці. Про долю деяких односельців доводиться тільки здогадуватися. Так, одного дня окупанти забрали шістьох чоловіків – нібито, щоб ті годували худобу на фермі.
Анатолій Ісіченко, заст. директора ТОВ «Гусарівське»
Там було 1,5 тисячі голів великої рогатої худоби. Були корови, телята, різного віку. Вони зайшли і нікого не пускали, а потім приходять – хлопці, сходьте покорміть корів. І шість чоловік пішло, всім близько 40 років, в розквіті сил. Виходять назад, на виході з ферми блокпост, їм мішки на голову. І ми до сьогодні не знаємо, як воно було і шо воно було. Потім знайшли у підвалах спалених людей. Не дай бог ето.
Директор підприємства розповідає, як окупанти розважалися на фермах. Мали на меті знищити все живе та перетворити усе навкруги на пустелю.
Юрій Вовченко, директор ТОВ «Гусарівське»
Вони тут накидали протипіхотних мін і закрили, щоб люди не заходили. А коли відчиняли двері – тварини підривалися. А вони сміялись. В них як завданні було, щоб знищите все сільскогосподарського направлення – тварин, худобу, з вівцями так же поступили. В них люта ненависть до всього іноваційного, або перспективного.
Тварин ніхто не годував, як результат – з двох тисяч семисот корів залишилася десята частина.
Юрій Вовченко, директор ТОВ «Гусарівське»
Градами відпрацьовували, знищували корів. Безпілотниками дивились, де знаходиться худоба, і накривали Градами, з танков, специально.
Було багато поранених, по кілька тижнів вони не бачили їжі, води, були знесилені. Вони блукали по території ферми, підходили до сілосної ями і їли шо могли. 7 місяців ми були на лінії фронту, старалися зберегти наш генофонд, частину перевезли в інше господарство. Залишилось 268 голів, а було 2700.
Деяких вбили, інші – померли від голоду. Серед живих розпочався тваринний канібалізм.
Сергій Воробйов, зоотехнік
Оце стоїть корова, бачите, який в неї хвіст, яке вим’я, оце нормальна кондиція для корови, такі вони в нас були до війни. А тепер я вам покажу корів, які з голоду об’їдали одна одній хвости. Бачите? Хвостів нема в тих, хто пережив голодовку!
З трьох тисяч поголів’я – стоїть тут 90 корів. В нас їх залишилось 2 сарая. Поставили їх поки в старі приміщення, пригодились вони нам. Думали ж, все нове мало бути.
Рецепт, як відновити зруйноване є, та потрібна допомога інших господарств. Деякі, з тих що самі побували в окупації, вже подарували фермерам з Гусарівки десяток тварин.
Юрій Вовченко, директор ТОВ «Гусарівське»
У нас є господарства, які фактично фізично не постраждали. В них нормальна ситуація в плані техніки, тварин, приміщень… Моя думка – таких як ми – брати на абордаж, допомагати. А ми повинні в кінці року розрахуваться. І так рік, два-три – і ми потихеньку станемо в стрій.
Сергій Воробйов, зоотехнік
На сьогоднішній день 90 % людей залишилися без роботи. Якщо б кожне господарство дало нам по одному теляті… Дивіться, яка Україна. Всі кажуть – ми об’єдналися, ми всі об’єднані. А ми звертаємось – а люди одвертаються. Одне-єдине господарство, де вони були в окупації – вони знають, що це таке, як це тяжко, і вони нам подарували 10 корів. А інші – дивляться і сміються з нас, як з дурачків. Якщо ми не відновимо тваринництво – село загине.
У господарстві радіють будь-яким тваринам. Залишилося кілька ярок, яких не встигли з’їсти буряти, з’явилися кози.
Сергій Воробйов, зоотехнік
Чим ця порода тоггенбурзька славиться… Перше – високоудойністю, друге процентом жирності молока. Якщо у корови стартовий жир 3,6–3,8, то в кози – 4,2 та 4,5.
Народилися вже й молоді телята. Один – геть вирізняється з- поміж чорно-білої більшості.
Сергій Воробйов, зоотехнік
Він у нас один риженький, бичок, на сьогодні в нього по схеми йде 6,5 літрів молока. Ось ті шо перші, а цьому троє діб, бачите – спить, наївся і спить, шо ще треба. Телята доглянуті, корови доглянуті. А глаза які, ну просто красені!
