захист Харкова

Рубіжне, Питомник, Замулівка – на Харківщині, Бахмутський напрямок, Лиманський. Це далеко не вся географія боїв, що 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади вів за останній рік. Переважна більшість бійців цього підрозділу взяла зброю до рук у перші ж дні, або навіть години повномасштабного вторгнення, та зупинили ворога під Харковом. Тепер боронимо один з рубежів Харківщини та чекаємо подальшого розвитку подій – так коротко та чітко формулює задачу свого підрозділу Олексій із позивним «Рись». Сьогодні всі його бійці запеклі, злі і дуже-дуже вмотивовані. На відміну від рашистів-загарбників.

Олексій, позивний «Рись», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Ми знаємо, за шо ми тут стоїмо. Ми стоїмо за наші домівки, за наші сім’ї. Шоб ці ублюдки не прийшли і не грабували, не катували, не гвалтували, а раді чого вони тут дохнуть? Просто потому шо якийсь старий утирок каже, шо треба, я хочу? Тобто, яка в них мотивація? Доказать шо вони веліка росія, уже всі поняли шо вони нихєра не велика росія. все, крапка. Т. е. в будь-якому випадку наша моральна складова на порядок вища за їхню.

Занадто впевнено на нашій землі вороги почувалися хіба що в перші дні, або тижні після вторгнення. Та ситуація кардинально змінилася досить швидко. Вже за місяць, вважає Рись.

Олексій, позивний «Рись», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

А потім, як вони начали отримувати люлей, і люлей таких, регулярних… Коли в них втрати пішли там по 1000 людей і більше за добу. і вони побачили спротив від населення, шо з кожного вікна може вилетіти банка огірків чи коктейль молотова, я думаю, в них спесі поубавилося.

Не аби яку роль, на думку Олексія, тут зіграло і ставлення російських генералів до своїх підлеглих. З часів 2-ї світової воно мало змінилося, російський солдат – це просто м’ясо, яким можна знешкодити мінні поля чи кидати голіруч в атаку.  

Олексій, позивний «Рись»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Коли їх як собак закопують, навіть без ручної сили, просто екскаватором і бульдозером згрібають в яму і засипають сміттям і всьо. І вони там валяються. Ми ще їх років 10 будем відкапувать той перегной. Яка може бути мотивація, який морально-психологічний стан?

Натомість, в наших бійців за цей час лють і ненависть до ворога лише зростала. Кажуть, навіть за людей рашистів зараз не вважають.

Дмитро, позивний «Звяга», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Посмотрите вокруг, что происходит. Что они сюда принесли. И вообще, как можно их там считать людьми после недавнего видео «Слава Украине». Так это такой случай, что попал в сеть, а сколько их есть. Отношение к нашим пленным, отношение к народу, эти ракетные удары по всей стране.

А от для наших – полонені, в першу чергу, це обмінний фонд. Тож їм і допомогу надають, і лікують. Усе заради того, аби потім на них виміняти чийогось побратима, батька, брата. Українського воїна – чи цивільного, що потрапив у полон. Бійці кажуть: війна є війна, тут буває різне, та страх можна подолати.

Дмитро, позивний «Звяга»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Страх есть всегда. Это нормальная реакция человека. Страх есть. Но, наверное, больше помимо страха такая здоровая ненависть и такой адреналин. Ненависть-адреналин. Ну и, само собой, мотивация.

Максим, позивний «Майонез», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Боїв багато в нас було. Поначалу було страшно, а щас… тіки бува починається, а страх уже кудась пропадає, голова отключається і воюєш собі. Ти понімаєш, або ти уб’єш, або тебе…

Перший бій, розповідає Максим, він і зараз пам’ятає так, ніби це було вчора. Каже, вижив тоді лише дивом, дістав контузію.

Максим, позивний «Майонез»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Брали Рубіжне, Ст.Салтів, і поїхали туда, нам сказали есть 3 танка, надо їх срочно убрать. Ну ми зібрались, поїхали, а там замість 3 танків заїжжали ще 5 колон. Я встав перший вистрілить, я встаю і колона резко останавлюється, та метрів 70 од мене, і первий танк по мені вистрілив, ото самий первий, самий страшний такий бой був.

Нині на ділянці, яку боронить підрозділ, ситуація стабільна. Та пильності бійці не втрачають, ворог все рівно зовсім поруч, тож зброя напоготові.

позивний «Майкл»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Тут можна ще ручку поставити і з рук стрілять з нього. А так взагалі-то це добрий помічник для піхоти. Він добре працює.

Застосувати зброю у разі потреби може навіть медик підрозділу. Сара Ештон-Сірілло американка, приїхала в Україну працювати журналісткою, та майже одразу зрозуміла – більше користі може принести, приєднавшись до лав ЗСУ. Говорить, що не рахує скількох поранених бійців винесла з поля бою – краще рахувати інше.

Сара Ештон-Сірілло, медик  209-й окремого батальйону 113-ї окремої бригади

Ми не рахуємо, скількох солдат чи сержантів винесли з поля бою, а рахуємо ті перемоги, які в нас є. Для нас в будь-якому разі будь-яке поранення, або втрата – дуже важка подія, але тим не менш ми дивимося вперед і насправді ті втрати, які варто рахувати – це противник.

Як зробити втрати противника незворотніми – добре знають наші сапери. Ось так встановлюються мінно-вибухові загородження. Тож тепер ця ділянка для рашистів буде смертельно небезпечною. А ще, розповідає фахівець з позивним «Малиш», доводиться стежити, аби вже наші бійці не потрапили в пастку. Адже ворог підступний.

позивний «Малиш»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Попадаются і мины-ловушкі в виде гранат ф-1 с цоколем под лампочку. Человек может зайти в невідоме приміщення, а она уже там вкручена в цоколь в люстре. Вы ее не видите в плафоне, включаете свет и происходит вибух.

За технічне та продовольче забезпечення підрозділу відповідає «Дракон». Запевняє, наші бійці точно не голодують.

позивний «Дракон», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

В нас такого немає шоб їсти нічого було. В нас продуктове забезпечення від початку війни завжди було добре.

Вистачає навіть тим, хто ділить із побратимами бойові чергування – четверолапим охоронцям.

позивний «Дракон»,  209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Кішки нам допомагають мишей ловлять в бліндажах, собаки помагають як дзвіночки…

Наша перемога – це лише питання часу, впевнені бійці. А ще – ціни, яку як ми, так і наші вороги повинні будуть заплатити. Тож, за кожне життя нашого захисника рашисти відповідають десятком своїх нікчемних життів.

Олексій, позивний «Рись», 209-й окремий батальйон 113-ї окремої бригади

Вони поняли шо їх б’ють і будуть бити. І зараз, я вірю, шо скоро почнеться,  і ми до цього готуємося – контрнаступ. І вони тоді будуть бігти туда от, до себе, до рашки з одною метою, шоб не здохнуть по путі.