Селище Прудянка. Звідси до кордону з росією трохи більше ніж 10 кілометрів. Знайти тут хоч один непошкоджений будинок – ще той квест. Ось такі мітки від ворожих мін чи снарядів майже на кожному паркані, даху, стіні та дереві. До війни у Прудянці мешкало зо дві тисячі людей. Зараз – трохи більше ніж три десятки. Рік під обстрілами: колись гучніше, колись – зовсім тихо, без води, електроенергії, газу – ще те випробування. Та найгірше, запевняє пані Валентина, було влітку, наприкінці червня та в липні, коли майже місяць її родині довелося фактично жити у підвалі. Зараз, каже, вже спокійніше.
Валентина Бабенко, мешканка с. Прудянка
Щас легше. Летом все готовили на костре, ну костер тоже.. встаєш в 6 часов обстрел і думаєш чи розпалювать його, чи не надо розпалювать. Балон газовий була можливість… но ми боялися, не дай бог прилетить, ще газовий балон. думали, чи в погріб його, чи десь .. зараз у нас газовий балон, нічого, поїсти можна приготовити, не так у нас все плохо.
Втім, заправляти балон теж треба регулярно. Так само, як і генератор, що привезли волонтери. Його вмикають лише щоб води накачати, адже бензин тут теж складно дістати, та ще й дорого на додачу. Тож найнадійніша помічниця – ось ця буржуйка, яку встановили просто посеред кухні. І тЕпло, і їжу приготувати можна. Та не тільки собі, а ще й чотирилапим безхатькам, яких у селищі тепер повно.
Валентина Бабенко, мешканка с. Прудянка
Ну як, у мене не було собаки до війни. Зараз 7 собак дворових, по дворам, ну і так підгодовую, ті шо за дворами. А котів? Котів мало, Котів собаки поїли, залишились тільки ті, шо в дворі, 4 кошки і кошеня.
Пані Людмила також прихистила песика, якого покинули сусіди. Вдячна тварина так звикла, що тепер відмовляється повертатися до господарів. Хоча ті знову вдома і по нього вже приходили.
Людмила Токарь, мешканка селища Прудянка
Оце чужий собачка, ми йому будку зробили, та там соседі, он там живуть, приходили… його Бім звали, а ми Черниш. А він до хазяїв не пішов, видно, обідився. А в нас собачка погинув… і от ми тепер. В нас кошечек уже пятеро, троє своїх і прийшли чужі. годуємо.. жалко…
Родина пані Людмили зі свого помешкання виїжджала ненадовго: повернулися восени, відремонтували побитий уламками будинок, та легким своє життя не називають.
Людмила Токарь, мешканка селища Прудянка
Ну, конечно, трудновато. Газу немає, світу немає, ну нічого, сьогодні руками постірала, пальчик он пробила, ну нічого, все хорошо.
Найскладніше, кажуть місцеві мешканці, обходитися без електрики. Трохи обнадіює новина, що у сусідньому селищі Слатине світло вже повертається в будинки. Та й тут енергетики вже побували.
Микола, мешканець села Шаповалівка
Та трансформатор новий поставили, підключили, а коли провода всі лежать же на землі… коли зроблять, хто його знає, як потепліє, може й зроблять, но пока не ясно.
Дроти дійсно геть усі обірвані, так само як поламані-потрощені й електроопори. Та найгірше те, що територія навколо селища і воно саме дуже забруднене вибухонебезпечними предметами. Навіть власними дворами та городами люди ходять зазвичай дуже обережно, а виявляти смертоносні подарунки від сусідів навчилися вже майже професійно.
Валентина Бабенко, мешканка с. Прудянка
Багато просто снарядов, багато нерозірваних. Даже у себе в погрібі, там у нас двор є, пустий, не живемо там, і в погрібі дві наступательні міни російських.
Найімовірніше, цю пастку залишила російська ДРГ, вважає пані Валентина. Каже, влітку вони сюди частенько заходили. Втім, Прудянка потроху оговтується від набігу північних варварів, люди потроху повертаються: поки що хоча б для того, щоб разом із волонтерами оцінити масштаби руйнувань та подальшої роботи. Пані Ганна каже: на її подвір’я «прилітало» три чи чотири рази.
Ганна, мешканка селища Прудянка
Два сарая побило сильно, кухню летнюю, повреждения в доме – крыша, двери, окна…
Подекуди із дворів чутно дзижчання бензопил та стукіт молотків. Волонтери вже стали до роботи. Кажуть, в першу чергу допомагають літнім людям, інвалідам та багатодітним родинам. Олександр Павленко працює у будинку, в якому мешкали двоє пенсіонерів.
Олександр Павленко, волонтер
Крыши не было, тут был прилет, от факт налицо, мы это убрали и сейчас восстанавливаем окна там, двери и какое у людей разрушение…
Тож свої домівки люди кидати не збираються, навіть попри те, що вони знаходяться майже на самісінькому кордоні із країною-терористкою.
Людмила Токарь, мешканка селища Прудянка
Тяжело, конечно, шо ти зробиш. А кому сейчас легко, щас усім тяжело. Надіємся, шоб оно бистрєє закончілось. Ніколи не думала, що така старість буде… вообще.. ну шо ти зробиш!? Ниче, все буде хорошо. Наші вони победять, наші.
Люди повертаються або планують повернутися якнайшвидше, щойно завершать ремонт зруйнованих будинків. Та й сполучення між зруйнованими селами та Харковом вже налагоджується – кілька разів на добу тут ходить рейковий автобус. Наразі, це найнадійніший транспорт в цьому районі.
Підписуйтесь на Telegram-канал “Новини АТН”