Ходили грязні, обірвані, п’яні. А тих своїх, хто загинув, просто знесли до посадки та кинули, там ворони й очі виклювали, й собаки другий тиждень їсти не просять, туди дорогу дізнались та ходять їсти їх трупи.

Вони ограбили «Кисет», понапивалися та почали гатити по дворах, просто по парканам стріляли, ховались від них у погребі дві доби…

Заходили у будинки, шукали де більш заможні, й брали все що хотіли. У нас не тронули, іграшки побачили, один, мабуть також дітей має…

Так розповідають про місяць окупації мешканці села Мала Рогань. До Харкова звідси 10 хвилин на машині, але навіть через три тижні після окупації одиниці доїжджають – ґрунтові дороги не всі перевірені саперами, єдина – з боку траси – заблокована спаленою та розстріляною технікою.

На лобовому склі легковика – отвори від куль, поруч жіночі речі – тут розстріляли родину, яка намагалася втекти від окупантів.

Російські війська увійшли у Малу Рогань у перші дні війни. Спочатку понад добу обстрілювали з артилерії різного калібру, потім зайшли солдати. Вони знущались з людей, грабували, пиячили, стріляли у бік дворів. Саме тут росіяни встановили свої «Гради», з яких били по Харкову.

Наприкінці березня село звільнили. Під час запеклих боїв загинуло чимало українців, зокрема Герой Україні, командир «Фрайкору» Георгій Тарасенко.

Про бої і наразі нагадує кожен будинок – всюди побиті градом покрівлі, «заміновані» снарядами городи, спалені танки на вулиці. Попри те, що пройшло вже три тижні після звільнення, й досі немає світла та газу – люди готують на вулиці, отримують продукти у вигляді гуманітарної допомоги.

Але найбільша проблема навіть не снаряди навколо – їх сапери обіцяють прибрати. На виїзді з села окупанти кинули десятки трупів своїх товаришів: собаки ходять туди за здобиччю, а люди бояться підходити. Говорять, навколо ще можуть бути міни, та й самим прибрати стільки трупів важко. А вони скоро почнуть розкладатись.